Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

(торкветум), армілярні сфери, циферблати, астролябії, секстанти), дивовижна бронзова земна куля (півтора метри в обхваті), небесні мапи, годинники. А ще Ураніборг є неабиякою принадою, адже її прагнуть відвідати науковці, представники знаті та навіть Яків VI, король Шотландії. Так само на острові Вен Тихо зводить паперову фабрику та друкарню, а у 1584 р. — другу обсерваторію, Штернеборг, багаторівневу споруду, підземні щаблі якої він використовував для зберігання приладдя. По смерті Фредеріка ІІ на трон сходить Кристіан IV (1577—1648), стосунки з яким у Тихо одразу псуються, тож у 1597 р. астроном переїздить із Данії до Гамбурга, де видає свою Meханіку (1597 р.), в якій містяться описи всіх його приладів. У 1599 р. оселяється у Празі при дворі Рудольфа ІІ. Споруджує обсерваторію у Бенатках, неподалік Праги, де працює протягом двох років (аж до смерті, що спіткала його в 1601 р.). У 1600 р. до нього у Празі долучається Кеплер (1571—1630), де разом починають працювати над видимими аномаліями руху Марса, за якими спостерігав Тихо.

Не приставши ні на бік Птолемея, ні на бік Коперника

Увесь астрономічний доробок Браге характеризується прагненням отримати якомога точніші результати під час астрономічних спостережень. Вивчаючи рух Місяця, використовуючи обчислення Коперника, він робить відкриття, що місячний рух відбувається зі змінною швидкістю, а це суперечить принципу рівномірного руху небесних тіл. Утім, Тихо не запропонував жодної моделі, яка б допомогла пояснити цю аномалію. У 1588 р. оприлюднює власну систему влаштування все­світу, яка підтримує Птолемеєву та стає найпопулярнішою концепцією будови все­світу, що ґрунтується на центральному місці Землі та її нерухомості. Тихо визнає, що Сонячна система Коперника краща за Птолемеєву, зокрема щодо порядку та гармонійності, яку пропонує, а також у викінченому вирішенні проблеми, пов’язаної з аномальним рухом планет. Утім, Браге не схильний до того, що Земля, важке та інертне тіло, рухається, адже це суперечить Арістотелевій фізиці, слушність якої він не піддає жодним сумнівам. Його небажання приймати те, що Земля рухається, базувалось ще й на його астрономічних спостереженнях. Не побачивши під час спостережень жодного видимого руху зірок (щорічний паралакс), який мав би спостерігатись, якби Земля оберталась навколо Сонця, він дійшов висновку, що Земля — нерухома. Бо якби було інакше, відстань від зірок до найбільш віддаленої планети мала би бути величезною, а для того, щоб зорі залишались видимими, вони мали би бути набагато більшими за розмірами, ніж прийнятно. Тихо вважає, що думка про рух Землі не відповідає тому, що написано у Біблії, де йдеться про рух Сонця, а не Землі. Саме такими були головні причини, з яких Тихо відкидав геокінетичну теорію Коперника. Однак данський астроном не заперечував певні переваги геліоцентричної системи. У системі, створеній Тихо, Земля непорушно стоїть у центрі всесвіту і є центром орбіт Місяця та Сонця, достоту як і сфери нерухомих зорь, що обертаються навколо неї кожні двадцять чотири години, тягнучи за собою всі планети. Натомість Сонце є центром орбіт планет, з чого випливає, що орбіта Марса, який обертається навколо Сонця, та орбіта Сонця, що обертається навколо Землі, перетинаються. Тихо наполягав на цій думці, бо інакше інтерпретував орбіти, вважаючи їх уявними лініями. До всього, Браге заперечує існування твердих небесних сфер, хоча ще до нього такого висновку дійшов Йоганнес Пена (1528—1558), професор математики у паризькому Колеж де Франс. Аргументи Тихо ґрунтуються на рухові комети: комета 1577 р. пролетіла планетні орбіти цілком безперешкодно. Існування твердих сфер заперечують із суто філософських міркувань, зокрема як платонік Франческо Патріці (1529—1597) у трактаті Pancosmia (1591 р.), де переконує, що небеса — текуче середовище, де вільно плавають зорі. Таким чином, термін orbis (сфера, куля), набуває значення «орбіта», колоподібна траєкторія. Однак, після заперечення існування небесних сфер, постає питання, у чому полягає причина планетних рухів. На це питання відповість Кеплер.

Нерухома

Земля

Заперечення

небесних

сфер

Див. також: Космологія та астрономія, с. 434;

Микола Коперник, с. 445

Життя, людина і природа

Наука про життя

Антоніо Клерікуціо

Протягом століття з’являються концепції про життя, що відстежують функції, які традиційно належать душі та тілесним агентам, зокрема духам, летким і легким рідинам, джерелами яких є кров чи повітря. Дослідження про зародження життя є передо­всім теоретичними та зосереджені на властивостях сім’я та тому, як формуються частини зародка. Лише наприкінці століття здійснюються перші емпіричні дослідження щодо розвитку ембріона. Народження так званих виродків, що вважаються наслідком природного ладу речей, привертає увагу лікарів, філософів та теологів. Виродки, інтерпретовані як ознаки божественного гніву, чимраз частіше перетворюються на предмети медичних досліджень.

Життя, душа та дух

На переконання Арістотеля, живе тіло — це тіло, що має органи та душу, яка є його формою та невідокремлювана від тіла. Арістотелевий спадок багато в чому є визначальним у науці Чинквеченто, що стосувалась біологічних явищ і перепліталась із питаннями, пов’язаними з походженням і властивостями душі. За Арістотелевою філософією, різниця між живими та неживими істотами залежить від того, чи наділені вони душею, в якій відтворено властивості та життєдіяльність рослин, тварин та людини. Арістотель визначив три види душі, які належать до одного ряду й мають визначений порядок: кожна душа передбачає існування всіх попередніх. На найнижчому рівні її ототожнюють із живильною душею, котра є в усіх живих чи одухотворених створінь (рослин, тварин та