Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

353

Отечественные записки. 1840. Т. 10. Відділ 5. С. 24. Є думка, що ця рецензія належить перу В. Бєлінського. Вперше її висловив ще проф. В. Спиридонов у «Литературной газете» 1939 р. (№ 13), але найбільш аргументована стаття на користь такого припущення належить проф. Ф. Приймі («Рецензія В. Г. Бєлінського на «Кобзар» 1840 р.», «Збірник праць першої і другої шевченківських конференцій»).

354

Петро Олександрович Корсаков (1790 – 1844) – поет, перекладач, цензор С. – Петербурзького цензурного комітету, разом з С. Бурачком редагував журнал «Маяк», автор позитивної рецензії на Шевченків «Кобзар» 1840 р. (Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. К., 1964. С. 379.)

355

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 22.

356

Там само. С. 34.

357

«Никита Гайдай» – трагедія Шевченка, написана російською мовою у 1841 р. в Петербурзі. Автограф невідомий. Опублікований лише уривок твору (3-я дія), вперше – в журналі «Маяк» (1842, № 9), вдруге – в журналі «Киевская старина (1857, № 10). В листі до Г. КвіткиОснов’яненка 8.ХІІ поет писав, що «перемайстрував» «Н. Г.» у драму «Невеста». «Н. Г.» – історична трагедія, події якої відбуваються в добу Б. Хмельницького. Герой твору – Микита Гайдай, подібно до героїв історичних поезій К. Рилєєва – виразник патріотичних і волелюбних ідей автора. Зміст 3-ї дії «Н. Г.» становлять переважно патетичні волелюбні монологи головного героя. Поряд із патріотичними ідеями Шевченко вклав в уста Микити й свої думки про братнє єднання слов’янських народів; «Славяне! несчастные славяне! Так нещадно и так много пролито храброй вашей крови междоусобными ножами. Ужели вам вечно суждено быть игралищем иноплеменников?..» (Подібні думки поет тоді висловлював і в поемі «Гайдамаки».) У творі помітний вплив російської поетичної традиції, зокрема поезії декабристів. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 49.)

358

Інша назва «Тризна».

359

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 27. У виданні творів Шевченка 2003 року цей лист відсутній.

360

Там само. С. 24 – 25.

361

Іван Іванович Панаєв (1812 – 1862) – російський письменник і журналіст. З 1847 р. разом з М. Некрасовим видавав і редагував журнал «Современник». Виступав під псевдонімом «Новий поет». У «Літературних спогадах» (1861) писав про зустрічі з Шевченком на літературних вечорах у Є. Гребінки та в О. Струговщикова. В серії «Петербургская жизнь. Заметки Нового поэта» («Современник, 1859, № 3; 1860, № 3, 11; 1861, № 3, 5) є відомості про переклади творів Шевченка російською мовою О. Плещеєвим, про вихід у світ «Кобзаря» у 1860 р. у перекладі російських поетів, про смерть і похорон Шевченка, про видання Л. Жемчужниковим на пам’ять про поета серії офортів «Живописная Украйна». Як і Шевченко, він був одним із членів і організаторів Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 82.)

362

И. И. Панаев. Литературные воспоминания. Ленинград, 1950. С. 103.

363

Там само.

364

Там само. С. 380.

365

Див. Воспоминания о Тарасе Шевченко, с. 81 – 85.

366

Микола Андрійович Маркевич (1804 – 1860) – український письменник і етнограф. Батько А. Маркевича, замолоду був знайомий з О. Пушкіним, Є. Баратинським, В. Кюхельбекером, захоплювався волелюбною поезією К. Рилєєва. В 1831 р. у Москві видав поетичну збірку «Украинские мелодии», на якій позначилось велике замилування минулим. Вплив цієї збірки простежується в деяких ранніх творах Шевченка («Перебендя», «До Основ’яненка» та ін.). Разом з іншими історичними творами Шевченко вивчав п’ятитомну «Историю Малороссии» Маркевича… де подано документальні матеріали й огляди джерел.

Познайомились Шевченко і Маркевич навесні 1840 р. у Петербурзі. Поет, ймовірно, бував у маєтку Маркевича в Турівці. Зберігся жартівливий лист до Маркевича, який підписав Шевченко разом з Я. де Бальменом, В. Закревським та іншими. Про зустрічі з Шевченком у Петербурзі й на Україні, про перше видання «Кобзаря», про революційну пропаганду, яку проводив Шевченко серед селян, Маркевич писав у своєму щоденнику. В 1847 р. поклав на музику вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови» і популяризував його як народну пісню. Шевченко присвятив Маркевичу вірш «Н. Маркевичу». З роками в світогляді Маркевича все більше виявлялись консервативні риси. Поступово вони віддалялися один від одного й після повернення Шевченка з заслання приятельських стосунків не поновили. «Кобзар» 1860 р. вийшов без вірша «Н. Маркевичу». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 382.)

367

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 1. С. 60.

368

Там само. С. 133.

369

Там само. С. 131.

370

Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. С. 409 – 410.

371

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 204

372

Федір Леонтійович Ткаченко працював в артілі Ширяєва, відпущений на волю разом з братами, друг і співучень Шевченка в Академії мистецтв у Брюллова. Шевченко і Ткаченко в 1841 – 1842 рр. жили на одній квартирі. Листувалися між собою до смерті поета.

373

Листи до Т. Г. Шевченка. 1840 – 1861. К., 1962. С. 18.

374

Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література. Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка. К., 1984. С. 28.

375

Звісно, що Шевченка привіз уперше до кн(язя) Рєпніна Олексій Вас(ильович) Капніст, син автора «Оды на рабство». Той Капніст, у купі з родичем своїм Іл(лею) Петр(овичем) Капністом, звісні були серед полтавських панів своєю освітою і «англоманією» і записками про емансипацію крестян. Я сам у хлоп’ячі роки свої перед емансипацією (1856 – 1857) мав нагоду замічати вплив їх обох на краєвих панів і різночинців (попів, лікарів і т. ін.). В обох Капністів були добрі бібліотеки, а ще більша в Рєпніна, де були збори найліпших письменників європейських XVIII – ХІХ ст. В селі одного з Капністів був навіть піп, котрий не виговорював у французькій книзі всі букви, але прекрасно знав ліберальну літературу французьку XVIII ст. Син його означався лібералізмом серед харківських студентів 1857 – 1859 рр.

376

Виступи проти кріпацтва не були в часи Шевченка новиною і в російській поезії. Так Пушкін ще в 1819 р. написав свою прекрасну поезію «Деревня». Власне, коло 1840 р., коли виступив Шевченко, в Росії і серед освіченого панства, і навіть в урядових кругах знов піднялись розмови про