Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"

Приваблива пропозиція. Якби неподалік була Чічка, я б і роздумувати не став. Хоча, якщо чесно, почав уже звикати до суперменства.

— Дякую, брате Феофане, нехай усе залишається, як є. Не дарма ж мені таку личину дано? Отже, є в тому якась вища потреба. Та й мені по лісах та болотах тутешнім зручніше. Іти крок за два... І від розбійного люду обороняться. Якщо доведеться.

— Може воно й так, — не заперечив пустельник. — Шляхи Господні несповідимі. Тоді їжте і йдіть з Богом. А я на всенощну встану. Нехай молитва примножить ваші сили. О… — брат Феофан хлюпнув себе по лобі, а потім перехрестився. — Ну, що ти робитимеш? Зовсім голова дірява стала. Звістку своїм, у замок фон Шварцрегена послати не хочеш?

— Звістку? — від несподіваної пропозиції я трохи розгубився. Ось уже справді: найпростіші речі не спадають на думку. Знову загрався і перестав сприймати світ як реальність. А коли думати, якщо весь час кудись бігти доводиться, та по головах стукати.

— Добре б… Як забули про мене — не завадить. А пам'ятають і хвилюються — повідомлення в радість їм буде. Тільки шлях до замку не близький, мабуть, брате Феофан? — задав я ще одне, запитання, що не давало мені спокою.

— Як подивитись. Не ближній хутір, звісно, але й не дуже далеко, — знизав плечима той. — Кінний торованими дорогами за літній день дістанеться, а піший гонець — таємними стежками — і того швидше. Я вже не кажу про поштових голубів, та навряд чи в монастирі знайдеться такий, що в Західну Гать шлях знає.

— А Веселковим Переходом? — Згадав я про портал.

— То бісівське породження і спокуса, — перехрестився той. — Ісус Христос пішки ходив, отже, і нам, смиренним рабам Божим не перестало інші способи шукати. Тіло — це свічення переміщає, а що тим часом із душею відбувається, нікому не відомо!

Ось як, портали біси, значить, будували. Мабуть, тому мене в нього і не пускають. Як виконувача обов'язків архангела. Жартували ми одного разу так з Круглієм. Проте черговий пробою простору все ж таки мав місце. Оскільки за годину-півтори навіть дуже квапливої «прогулянки» я ніяк не міг більше п'яти кілометрів пройти, а як виявилося, відмахав п'ятдесят поприщ, не менше. Та все ж не до чорта на роги закинуло, а залишився в попередній реальності. І це тішить.