Читати книгу - "Чи це людина"

Але завжди чийсь чіпкий погляд проникає — цього не уникнути — під брезент вантажівки, що виїздить з дезінфекції, і тоді за кілька хвилин весь концтабір уже знає, що Wäschetauschen таки відбудеться і що цього разу роздаватимуть навіть нові сорочки, від партії угорців, яких привезли три дні тому.

Новина відразу набула розголосу. Усі незаконні власники других сорочок, вкрадених, «організованих» або чесно куплених за хліб, щоб захиститися від холоду або щоб вкласти капітал, нагромаджений під час періоду добробуту, поквапились на біржу, сподіваючись дістатися туди вчасно, щоб обміняти запасну сорочку на споживчі товари ще до того, як хвиля нових сорочок чи принаймні певність у їх надходженні безповоротно знецінить їхній товар.

На табірній біржі завжди жваво. Хоч будь-який обмін (ба більше, будь-яка форма володіння) прямо заборонений і хоч часті облави, влаштовані капо чи старостами, час від часу розганяють усіх без розбору — продавців, покупців та цікавих — все ж у північно-східному кутку табору (невипадково це найдальший від есесівських бараків край концтабору), тільки-но команди повертаються з роботи, постійно збирається безладне збіговисько, влітку просто неба, а взимку — в умивальні.

Тут десятками товчуться люди, доведені голодом до розпачу, з розхиленими вустами і блискучими очима — оманливий інстинкт штовхає їх туди, де виставлений на продаж товар робить ще нестерпнішими тортури шлунка і посилює виділення слини. У найкращому випадку вони мають жалюгідних півпайки хліба, яку коштом болісного зусилля зекономили зранку, у нерозумній надії, що трапиться нагода вигідного бартеру з кимось недосвідченим, хто необізнаний з теперішнім курсом. Дехто з них з дикою терплячістю купує за півпайки літр баланди, з якої, відійшовши вбік, методично виймає нечисленні шматки картоплі, що лежать на дні; після цього вимінює її знов на хліб, а хліб — ще на один літр баланди, який піддається тій же процедурі, і так далі аж до повного нервового виснаження або ж поки хтось з обдурених, спіймавши їх на цьому, не дасть доброї научки, виставляючи на всезагальне посміховисько. До того ж різновиду належать ті, хто приходить на біржу продати свою єдину сорочку; вони добре знають, що станеться, коли за найближчої нагоди капо помітить, що під курткою вони голі. Капо спитає, що вони зробили з сорочкою; це запитання суто риторичне, формальність, потрібна лише для того, щоб зачепити тему. Вони скажуть, що сорочку їм вкрали в умивальні; відповідь ця теж суто ритуальна, і ніхто не сподівається, що в це повірять; бо навіть каміння в концтаборі знає, що у дев’яноста випадків зі ста той, хто не має сорочки, продав її з голоду і що, зрештою, вони самі відповідають за свою сорочку, бо вона належить таборові. Тоді капо їх поб’є, їм видадуть іншу сорочку, і раніше чи пізніше все почнеться з початку.

Професійні торговці мають на біржі свої звичні місця; першими серед них є греки — нерухомі й мовчазні, мов сфінкси, вони сидять навпочіпки за своїми мисками з густою баландою, плодом їхньої праці, їхніх комбінацій та їхньої національної солідарності. Греків залишилося вже дуже мало, але вони зробили вельми важливий внесок у формування обличчя концтабору та міжнародного жаргону, який тут є в ужитку. Усі знають, що caravana — це казанок, а la comedera es buena значить, що юшка добра; слово, яке означає загальне поняття крадіжки, klepsi-klepsi, явно грецького походження. Ці нечисленні залишки єврейської колонії в Солуні, які розмовляють двома мовами, іспанською та грецькою, і які чим тільки не займаються, є взірцями конкретної, земної, усвідомленої мудрості, в якій зливаються традиції всіх середземноморських цивілізацій.

Мудрість ця у концтаборі реалізувалася у систематичних і добре обміркованих крадіжках, захопленні теплих місць, а також здобутті монополії на бартерній біржі, але через це не варто забувати, що завдяки своїй огиді до даремної жорстокості, своїй дивовижній переконаності в тому, що людську гідність можна зберегти принаймні потенційно, греки у таборі були найбільш згуртованою, а під цими оглядами й найбільш цивілізованою національною спільнотою.

На біржі можна знайти фахівців з крадіжок на кухні — кишені їхніх курток завжди надимаються якимись таємничими потовщеннями. Якщо ціна на баланду майже стабільна (півпайки хліба за літр), то квотування ріпи, моркви та картоплі надзвичайно примхливе і дуже залежить, між іншими чинниками, також від сумлінності та корумпованості чергових сторожів на складах.

Продають тут і махорку. Це відходи тютюну у вигляді твердих трісок, які офіційно продаються у кантині, пакетиками по п’ятдесят грамів, за «преміальні талони», що їх у Буні роздають нібито кращим працівникам. Роздають їх нерегулярно, дуже скупо і явно несправедливо, так що більшість талонів врешті-решт опиняються, прямим чином або ж через зловживання владою, у руках капо та промінентів; проте преміальні талони Буни ходять на табірному ринку як валюта, а вартість їхня змінюється у строгій відповідності до законів класичної економії.

Були періоди, коли за преміальний талон можна було купити одну пайку хліба, потім — одну з чвертю, а навіть одну з третиною; у певний день курс дійшов до півтори пайки, але тоді запаси махорки в кантині перестали поповнювати і, за браком покриття, валюта ця впала раптом до чверті пайки. В інший період спостерігалося зростання курсу з однієї особливої причини: зміни охорони в жіночому блоці після прибуття контингенту здорових польських дівчат. Бо преміальний талон дає також право доступу в жіночий блок (кримінальним та політичним, але не євреям, та вони від цього обмеження і не страждають); зацікавлені стали швидко й активно їх скуповувати, що спричинило ревальвацію, яка, зрештою, тривала недовго.

Мало хто серед звичайних гефтлінгів намагається здобути махорку, щоб курити самим; переважно її виносять з табору, і вона опиняється в цивільних працівників Буни. Ось досить поширена схема «комбінації»: зекономивши якимось чином пайку хліба, гефтлінг інвестує її в махорку; тоді обережно зв’язується з цивільним «аматором», який купує махорку, здійснюючи оплату готівкою — тобто, кількістю хліба, вищою від вкладеної початково. Свій прибуток гефтлінг з’їдає, а раціон, що залишився, знову пускає в оборот. Подібні спекуляції встановлюють зв’язок між внутрішньою економікою табору та економічним життям зовнішнього світу; коли випадково настав перебій у постачанні тютюну цивільному населенню Кракова, факт цей, подолавши бар’єр з колючого дроту, який відділяє нас від решти людства, тут же вплинув на ділову активність у концтаборі, спричинивши виразне піднесення курсу махорки, а отже, і преміальних талонів.

Цей приклад відображає тільки найпростішу схему; складнішим є наступний випадок. Гефтлінг купує за махорку або за гроші, а може, й отримує в подарунок від якогось цивільного сорочку — огидну, подерту, брудну ганчірку, яка, одначе, все ще має три отвори, крізь які можна сяк-так просунути руки й голову. Якщо вона просто поношена і не має слідів штучного знівечення, під час Wäschetauschen шматина ця вважається сорочкою і дає право на обмін; щонайбільше той, хто її покаже, може отримати певну кількість штовханів за те, що так погано дбав про збереження казенного одягу.

Тому в межах концтабору великої різниці в цінності між сорочкою, вартою цієї