Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

- Він підходить нам? – прозвучав голос над головою. – Я пропонував узяти іншого, не такого вразливого. Інстант із Тандер-сіті якраз був би в тему.

- Ти бачив того Інстанта? – незадоволено проскрипів хтось поряд. Платон так і не визначив, чи то чоловік, чи то жінка. Голос звучав наче й низько, але й достатньо високо, щоб не злізти в баси. – Там же клубок м’язів, і пласка голова, невідомо, чи присутні мозкові звивини.

- Зате на силових і ударних рівнях він взяв би перемогу.

- Перемогти можна й слабкому фізично у двобої з кількома гігантами, якщо трохи докласти зусиль та інтелекту, - знову скрип голосу, що діяв на нерви. – Я вірю в хлопця. А щоб нам було веселіше і твоя віра в перемогу, Грею, зросла, ми додамо йому мотивації. Де та дівчина? Ембері, здається?

- У шостій локації, - відповів той, кого власник скрипучого голосу назвав Греєм. – Вона в заморозці. Вже оживити?

- Ні, ні! – заперечив співрозмовник. – Ще не час. Перші рівні легкі, Платон і так пройде далі. Хоча дарма ти вже на першому рівні підіслав йому дублета! Хлопець може насторожитися.

- Він думає, що це баги в грі. Навіть не сумніваюся, що він на ніч поставив перезавантажувати всю свою віртсистему, понаписував листів у технічні служби і запустив глибоке сканування антивірусниками, - Грей гмикнув. – Дуже він законослухняний. Я не бачу куражу й азарту. Пане Стіле, можливо, ми...

- Грею, повір моєму досвіду, цей хлопець ще нас здивує! – прокахикав пан Стіл. Сміх був схожим на глухе пирхання собаки, що подавився кісткою.

Отже, це все-таки був чоловік, а не жінка. Голос цього пана викликав у Платона неприязнь. Він спробував розплющити очі, бо навколо була темінь, і в першу мить, почувши незнайомі голоси, подумав, що знаходиться десь у вірті, але не адаптованому. Були такі зони, проміжні, коли ти переходив з одної локації до іншої, і якщо версії програм були застарілі, неузгоджені й не уніфіковані, то проміжні зони між ними – короткі, але неприємні шлюзи, викликали втрату віртуального зору й відчуття нематеріальності, і ти неначе плавав у невагомості, поки цільовий вектор не приводив тебе в іншу прогу, віртгру або на інший сайт. Такі шлюзи між віртлокаціями були рідкістю, анахронізмами, майже зникли з вірту. Але Платон колись потрапляв у такі, то знав це відчуття. Нині був так само, неначе у підвішеному стані. Не знав, де кінцівки, де голова, а де він сам. І звідки линули ці голоси? І про що взагалі говорили ці люди?

- Що ж, він буде восьмим і останнім. Я затверджую його, - голос пана Стіла посерйознішав, в ньому й справді почали чутися сталеві нотки. – Дівчину випустиш після десятого рівня, коли вже визначаться основні гравці. Програму зміниш так, як я накажу.

- Слухаюсь, - відповів невидимий Грей.

Платон прокинувся вранці з гострим відчуттям, що йому снився якийсь дуже важливий сон. Можна сказати, віщий. І хоч він не вірив у такі речі, але весь ранок, до початку другого рівня Віртуозної Гри, намагався згадати свої сновидіння. Але так і не згадав...