Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"

І ще дещо: першим із змовників, захоплених Фуше, був Карбон, який швидко зламався і почав всіх сипати; у вказаному ним підземному приміщенні Сен-Реджента, покинутому власником за дві години до прибуття поліції, було виявлено два листи: перший, підписаний "Гедеон" (Кадудаль просив Сен-Реджента прискорити "вирішальний удар"), другий для Гедеона (Сен-Реджент пояснював невдачу атаки поганою якістю пороху). Історики-роялісти, звісно, ​​заявляли, що це не автентичні твори, а апокрифи, складені на замовлення Фуше. Але оскільки робили це за принципом: ні, бо ні — без жодних доказів, — історіографія не подбала про такий дотепний метод наукового доказування й не змінила своєї думки.

Слова "вирішальний удар", згадані вище, дуже важливі. Роялісти ніколи не використовували в письмі таких брудних і ганебних слів, як: убити, вбити, добити та інших подібних виразів, які личили батракам чи навіть "якобінським різникам", а не графам. Жорж навчився цієї елегантності в стилі "ci-devant" в Лондоні, при дворі графа д'Артуа. Разом з вмінням користуватися виделкою за столом, робити компліменти дамам, переводити британські гінеї у франки та зав’язувати краватку на модний вузол. Цей магічний "coup essentiel" ("істотний удар", фр.) досить чітко визначав мету і водночас допускав — коли документ був захоплений ворогом — повну неоднозначність інтерпретації та достатньо пристрасний захист від "ганебних звинувачень" (цим роялістські історики вміли користуватися витончено). Серед змовників багато говорили про викрадення Наполеона, переправлення через острів Джерсі (на якому розташовувався розвідувально-диверсійний центр англійських Бурбонів) до Англії та його ув'язнення на острові Святої Єлени.

Відплата не вдалася. І, як у класичному фехтуванні – після захисту, нападу, поперемінно – ініціатива в реалізації принципу "око за око, кров за кров" знову перейшла до рук влади. Спочатку Наполеон, пам'ятаючи про всю серію замахів, запланованих на нього якобінцями восени того ж року, поклав відповідальність за гекатомбу на вулиці Сен-Нікез на них. Однак за двадцять чотири дні Фуше довів, що замах був справою рук роялістів, зокрема шуанів Кадудаля. З Парижа до Бретані надійшли драконівські накази, підсумовані одним словом: "Валити без церемоній!". В дію були кинуті сильні загони армії та поліції, почалася бійня, а Морбіан перетворився на червоне пекло. Шуани, як дикі тварини, на яких полювали вдень і вночі, не мали часу ні спати, ні їсти. Стан перманентної облоги, летючі репресивні колони, мобільні трибунали, колективні страти. Навіть у часи революційного терору західна Франція ніколи не переживала таких кривавих лазень.

Жоржа шукали найлютіше. Кожен дюйм Морбіана та інших департаментів прочісувався знову і знову, і навіть "Острів Щастя" перестав бути для нього надійним притулком. Озброєні до зубів поліцейські навіть перевірили скелю Мет, за чверть милі від узбережжя, загублену у океанських хвилях. Генерал Тіллі писав Бернадотту: "Я оточую його шпигунами обох статей і всіх професій, жебраками, торговцями, котлярами тощо, але він щодня змінює свою адресу, і зловити його неможливо". Завдяки одному зі шпигунів була виявлена ​​добре замаскована схованка Гедеона в льосі, переобладнаному під житлове приміщення. На столі знайшли "Теорію розвитку французької піхоти", але сам Кадудаль зник.

Під його ногами почала горіти земля. Можливо, він сам би якось пережив, якби люди хотіли відплатити йому кров'ю за кров. Але коли доля починає платити таким чином, сильних людей не буває.

Наймолодшою ​​жертвою різдвяної бійні на вулиці Сен-Нікез стала чотирнадцятирічна дівчина, Маріанна Песоль. Вбивці найняли її за дванадцять су, щоб вона тримала за вуздечку коня, запряженого у віз, на якому була розміщена "пекельна машина", і дівчина чесно тримала її дві години, у темряві та під проливним дощем, тулячись на морозі, збуджуючи здивування перехожих, що поспішали до святвечірнього столу. Аж до вибуху. Від неї залишилися лише ноги в рваних черевиках, а руки знайшли через кілька днів – одну на даху багатоповерхової кам’яниці. Коли її мати, бідна вдова Песоль, з'явилася в залі суду під час процесу над бандитами, натовп почав так ридати, що суд довелося припинити.

Тепер ти знаєш, Читачу, за що добра доля платила шуанам. Карбон і Сен-Реджан пішли на ешафот, і тільки завдяки захисним кордонам жандармерії, адже скажені парижани – ті самі люди, яких вони хотіли "звільнити" – намагалися їх лінчувати. Лімоелан ледь не збожеволів від докорів сумління, втік до Америки і насміявся над собою, надягнувши духовний одяг і цілими днями лежачи хрест-навхрест на підлозі каплиці, яку сам збудував. Потім настала черга "мозку" – Гедеона. Мудра доля, як мудрі народи, що користуються правилом: помститися — це вбити, а насправді помститися — це вбити друга, сина, брата, єдину любов ворога. У Кадудаля не було сина. Усе інше він втратив менш ніж за три тижні.

Почалося це з його єдиного друга, брата його коханки, Мерсьє-ла-Ванде. Спустошений поразкою в Парижі, Жорж зібрав своїх офіцерів і дав їм вільний вибір: вони могли здатися, якщо захочуть. 16 січня 1801 року він написав графу д'Артуа великий звіт, у якому описав безвихідне становище бретонців і вимагав прийняти рішення щодо подальших дій. Цей звіт повинен був передати хтось, кому можна довіряти, а Гедеон не довіряв нікому більше, ніж Мерсьє. Крім того, він хотів врятувати йому життя, відправивши його подалі від пекла Морбіана. 18 січня Мерсьє з групою офіцерів досягли бухти Сен-Бріє, до будинку "Королеви" (агентки Кадудаля), який був відправною базою на острів Джерсі. Однак виявилося, що "хвіртка" заблокована. Їм довелося повернутися, і коли 20 січня вони зупинилися в селі Фонтен-де-Анж, поблизу лісу Лудеак, їх було видано. Об одинадцятій годині ночі будинок оточила жандармерія, але несподіванка не вийшла. Облога і жорстока перестрілка тривали годину, після чого шуани вирвалися в ніч і почали тікати в ліс. Втекли усі, крім одного, який не встиг одягнутися і чия біла сорочка світилася в темряві, перетворюючи його на живу мішень. Нещасливою людиною, яка отримала кулю прямо в серце з дев'яти кроків, був генерал П'єр Мерсьє, якого роялісти називали "Патроклом бретонського Ахілла". Разом з його тілом до рук ворогів потрапив звіт,що викривав шуанерію. Це було 21 січня 1801 року.

Жорж відчув розпач і ще більший гнів. Він наказав спалити все село Фонтен-де-Анж, і лише з великими труднощами його люди відмовили його від цього злочинного божевілля. Не було причин обманювати