Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Ми з Лілі здивовано глянули на нього. Ніхто з нас насправді не був готовий до того, що він дійсно прислухається до наших слів. Говорили переважно для того, щоб підтримати його. Боялися, що він зірветься з ланцюга. Ще тоді кожен вампір знав, що немає чудовиська страшнішого, ніж Карлос у гніві.

——— Я сам займуся цим, — знову спробував усміхнутися Карлос. 

Від його усмішки по моєму тілу пробіг холод. Але він спокійно вийшов із кімнати, а я повернувся до Лілі. Помітивши, що я дивлюся на неї, вона вклонилася і поспішила до дверей.

——— Стривай! – крикнув я їй. Вона зупинилася. — Ти хоч щось знаєш про придворні манери? Про етикет? Читати хоч вмієш?

Це були важливі умови Карлоса, але я запропонував її кандидатуру, навіть не подумавши, чи відповідає вона цим критеріям? Я запропонував її, оскільки раніше мав можливість побачити її під час бою. Хоч вона і була жінкою, але билася гідно. Не раз намагалася прикрити мені спину, навіть коли я не просив її про це. Загалом, вона справила гарне враження на мене. Певен, Лілі колись була непоганою людиною. У неї не було зайвої жорстокості, і вона завжди добре контролювала себе. Тільки один раз вона втратила контроль. Це сталося в ту ніч, коли Карлос вирішив її посилити, напоївши своєю кров'ю.

——— Не хвилюйтеся, пане Маркусе, я швидко вчуся. Я не підведу вас. Я ідеально зіграю роль, яку пан Карлос доручив мені.

Тим часом Карлос уже увійшов до Єпископського будинку. Двоповерхова цегляна будівля прикрашала витончений портал по центру та кутові виступи вздовж фасадів. Особливої ​​витонченості єпископському будинку надавали рослинний орнамент і невеликі бюсти ангелів. Все це в комплексі з блакитним кольором стін створювало легкий повітряний силует. Сам єпископ читав Писання у великій просторій залі в оточенні дітей. Карлос тихо сів біля них і подивився на всі боки. Він не сподівався застати єпископа за чимось подібним. Сподівався, що старий буде один у своїй молитовні. Але того дня все складалося не так, як Карлос того хотів.

Можливо, цього можна було б уникнути, якби він залишився в замку одразу після того, як вбив короля і його свиту, але тепер шанс був уже втрачений. Рішення треба було вигадувати на ходу. 

Тяжким видався той день і для Люцифера. Не встиг він попрощатися зі своїм новим підопічним, як був раптово викликаний до ельфів. Їхнє термінове прохання пронизало його втомлений розум, змусивши зібратися з останніми залишками сил. Він стояв перед ними і його чорні очі сяяли червоним полум'ям. Його чорне волосся падало на плащ. Він був високий і потужний. Його присутність лякала багатьох, але ті, хто закликав його, продовжували сидіти на місці.

——— Допоможи нам, Володар пекла, розправитися з ворогом усього ельфійського народу! — прошепотів один із ельфів.

Проте Люцифер лише відмахнувся, наче відкидаючи настирливу муху. Не в його звичках було лізти у проблеми смертних. Він говорив про це вже багато разів, але його все одно продовжували закликати, причому закликали через різні дрібниці. Хтось захотів мати багато грошей. Інший захотів дружину свого сусіда. Третьому просто було нудно і він вирішив перевірити, чи правда те, що говорять про заклик чи це просто старі легенди? Ніхто з них не мав високих цілей чи бодай якихось моральних принципів. Звичайні дурні люди… 

Напевно, й проблеми ельфів виявляться не такими вже й серйозними проблемами. Та й усім і так вже відомо про те, скільки всього вони знають про магію та закони світобудови. Нехай просто начарують щось! Чи варто було його заради цього звати? 

——— Мені немає справи до ваших проблем, — холодно відповів Люцифер. 

Він уже був готовий увійти назад у портал, але раптом почув, як один із ельфів закричав:

——— Але наш ворог — первісний вампір! Ми не впораємось без твоєї допомоги!

Звичайно, Люцифер знав про те, кого тоді всі називали первісним вампіром. Але він також знав і про те, на що здатні ельфи! Тож він просто повернувся до них і роздратовано видав:

——— Ви ж володієте магію! Чи забули, як користуватись власними заклинаннями? 

Тоді вже озвався другий ельф:

——— Нашої магії буде недостатньо! Він набагато сильніший за звичайних вампірів! Його не так просто перемогти!

Не часто за своє довге життя Люциферу доводилося бачити, як ельфи визнавали власну слабкість. Востаннє це було... ніколи! Вони ніколи не визнавали, що чогось їм було не під силу. Тож подібне видовище не могло не зацікавити демона. Він стояв на місці і дивився на тих, хто сидів перед ним навколішки. Вони ж, у свою чергу, продовжували його дивувати ще більше, визнаючи власні помилки одну за одною. Чи говорили вони від імені всього ельфійського народу, чи мали на увазі якесь конкретне поселення — Люцифер не знав. Від цього його цікавість розгорілася ще сильніше.

——— Ми навіть не змогли позбутися зрадника нашого народу після його навернення, — втрутився раптом третій ельф, — а король вампірів у рази сильніший!

——— І кого ж ви вважаєте зрадником вашого народу? - спитав Люцифер.

В глибині душі він уже знав відповідь, але сподівався, що вони назвуть інше ім'я. Вони ж майже хором скрикнули:

——— Леона!

——— Я так і думав, — зітхнув тоді демон, прикривши своє обличчя руками. — Цілком очікувано, що він ніколи не розповість мені, як насправді був поранений.

—— Ти знаєш Леона, королю демонів? - здивувалися ельфи.