Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Холодна атмосфера" автора Агне Ашкелянець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 43
Перейти на сторінку:
Розд 10. Кефірчики

Белана поважала свій похилий вік. Вона чітко відчувала, що можливості організму були вже не тими, що раніше, її тіло ставало все тендітнішим. Лише голова залишалась ясною: з висоти похилого віку дивилась Белана на своє життя, знаходячи в ньому спокій та впевненість. І все-таки вона не зовсім чітко розуміла, що таке старість. Там, у місті, де вони з чоловіком крутились в медичних колах й спостерігались в найкращих спеціалістів, все видавалось зовсім іншим. Всі делікатно ставились до проблем одне одного, читали провідні медичні джерела, вибірково ставились до препаратів, визнавали роль фізичної активності, стрес-менеджменту, соціальних зв’язків і правильного харчування. Тут же Белана вперше помітила, що середовище може бути недружелюбним до похилого віку. Діти та лікарі можуть байдуже ставитись до проблем стареньких, списувати все на капризи й старечий маразм, хтось навіть готовий лякати небезпечними захворюваннями й продавати сумнівні препарати. Фармацевтичні гіганти дозволяють собі встановлювати ціни, несумісні з доходом самотніх стареньких. Родичі бажають отримати контроль над фінансами й рішеннями літньої людини, холоднокровно присвоюють його майно. Насамкінець, ця ненависна фраза — «ваш вік». «Ні, — думала Белана, — це не «ваш» вік, це НАШ вік, тому що всі, навіть Спіцина й грубий провізор, всі ми рано чи пізно дійдемо до цієї відмітки».

Можливо, подібні «атрибути» старості оточували її навіть в Синерозі, та вона їх зовсім не помічала, поки поряд із нею був Павло. Разом насолоджувались молодістю, разом були в зрілому віці, разом постаріли — а потім раптом його не стало. З його смертю ніби розірвався невидимий кокон, який їх огортав, захищав від мінливості світу.

Белана вже приготувалась глибоко зануритись у свої роздуми й переживання, як неочікувано на одному з поворотів буквально влетіла в перехожого. З його рук випала книга, затріщали чотки — Белана побачила перед собою отця Пія. Ще ніколи раніше вона не помічала священника злим: обличчя червоне, темні очі так і кидали блискавки, щелепа стиснута настільки, що було добре видно, як тремтіли його вилиці.

— Ох, прийміть мої вибачення! — Белана поспішила підняти книгу. — Це все моя вина, я сходила в місцеву амбулаторію, отримала масу вражень — і задумалась. Буду наступного разу уважнішою. Та чи все з вами добре? Мені здається, чи щось трапилось?

Отець Пій не опирався.

— Трапилось те, що ми живемо в світі, повному байдужості до ближнього, от що трапилось. Зациклені на матеріальному, на тілесних задоволеннях, ми не бачимо, що відбувається з іншими людьми, проходимо повз нужденного. Втім, так було завжди, якщо вірити джерелам. Йду ось до вашого друга, до Юри Кефірчика.

— А що там? З ним щось трапилось?

— Із його братом Леонтієм. Ви його, напевне, не знаєте, він живе в іншому кінці села. Якщо хочете, можете піти зі мною, дорогою розповім, що мене схвилювало. Злюсь я у відповідь на різну несправедливість, такий мій гріх. Молюсь про мудрість, але здобути її важко.

Белана не хотіла залишати друга самотнього й вирішила скласти йому компанію.

— Леонтій — старший у сім’ї Кефірчиків; так і не одружився, як і Юра. Живе багато років окремо з собачкою, Чакі, шістнадцять років уже псу! Рідко виходить кудись з двору, здебільшого в магазин і назад — це я про Леонтія. Уже два роки як парафіяни розповідають про нього дивовижні речі. Кажуть, п’є сильно й ледь на ногах тримається, пес скавулить постійно й ходить побитий, паркани людям споганив. Думаю, не може бути, щоб Леонтій бив Чакі, він ж так його любить! Раніше на службу завжди ходив, кожної неділі, а Чакі був прив’язаний біля входу до церкви й слухняно чекав. Під час холодів кілька разів залишався в мене в плебанії — спокійний, вихований пес. Потім Леонтій в лікарню потрапив: інсульт. Довго пролежав там, але вибрався. З тих пір дивитись страшно, що сталось з людиною! У церкві я його рідко бачу, здебільшого тільки на свята його приводить Юра. Погано одягнений, ходить важко й тільки з тростиною, але розмовляє, багато не пам’ятає. Та завжди говорить про Чакі, інколи навіть сам з ним гуляє, хоч більшою мірою ним займається Юра. І ось тобі — мерзенні чутки, хтось навіть розповідав, ніби Леонтій кидався на собаку з камінням. Я думав, мало що люди говорять. А сьогодні був на сповіді недалеко від його дому, бачу — Чакі бігає, всі боки в крові, в якихось ранах й укусах, сам Леонтій у дворі лежить. Впав, а встати не може! Я пішов на допомогу, підіймаю його, а він сухий, як скелет! Заніс його додому — ви би бачили, в якому стані дім! Я навіть не буду це описувати, але думаю, ви можете уявити. Всюди бруд, речі розкидані, відходи життєдіяльності і пса, і господаря. Обидва голодні: ні крихти не знайшов, навіть черствого хліба чи крупи. Узяв в плебанії їжі, скільки міг віднести, води, чаю; нагодував. Сусідам говорю: що ж це ви, не бачите, що тут відбувається? Не можете за людиною пригледіти? Ви ж живете на одній землі! А вони мені відповідають, мовляв, це не наш клопіт, он Юра Кефірчик за ним доглядає, йому й виговорюйте.

Белана й отець Пій підійшли до невеликого яскраво-жовтого будиночка, в якому мешкав молодший Кефірчик. Він тут же вийшов на ганок в пошарпаній сорочці й коричневих лляних штанях. Подальше Белана пам’ятала неясно, лише в один момент виявила Юру Кефірчика ридаючим біля ніг отця Пія, що кричав на пів вулиці. Через паркан перестрибнув і вже біг до них наляканий Юра Осоцький, а сама вона стояла недалеко з тремтячими від хвилювання руками.

— Він ніколи мене не любив! — схлипував Юра Кефірчик, руки його обхопили одну з ніг отця Пія. — Коли мама померла й батько запив, він мене не любив! Все відганяв від себе і називав бридким! І ти мене теж ніколи не любив! — неочікувано тикнув пальцем в сторону Юри Осоцького.

— Я… е-е… — протягнув Юра. — Я і не повинен тебе любити.

— Ти варишся в дитячих обідах, Юро, — нагадав отець Пій Кефірчику, — між іншим, в тебе вже сивина на скронях. Невже в твоєму житті не було нічого світлого й радісного, що переважило б твої дитячі страждання? Люди не завжди вчиняють з нами так, як ми хочемо, та ми не повинні зупинятись на цьому. Ми маємо вчитись з Божою допомогою переростати свої обіди й рухатись далі. Можливо, Леонтій не ставився до тебе так, як належить старшому братові, але він зараз у більшій біді й потребує твоєї допомоги. Ти можеш своїм прикладом показати йому зразок чистої братської любові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 18 19 20 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець"