Читати книгу - "Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець"

Спіцина назвала таку суму за флакон, що подальші питання зникли самі собою.

— Ні, дякую, я не буду їх купувати.

— Подумайте добре, вам доведеться робити операцію під наркозом, не всі його добре сприймають, а у вашому віці тим більше. Якщо вузли злоякісні, то й гірше. Звичайно, цей засіб коштує недешево, та мова йде про ваше здоров’я!

— Звичайно, — уїдливо відповіла Белана,  — мова про моє здоров’я, саме тому я не буду приймати жодних рішень без УЗД, аналізу крові та консультації у лікаря-ендокринолога.

— Послухайте, ваш стан…

— Я вже зрозуміла, дякую, мені пора йти.

— Не хочете як хочете! — роздратовано відповіла Ганна, кинувши банку з таблетками назад в один із ящиків свого стола. — Потім буде як зазвичай: «Ой, спасіть-допоможіть, я помираю!»

По спині Белани пішов холодок від буденного тону, яким була сказана остання фраза. У ній не було ні краплини співчуття до хворої людини, тільки прихована злоба через втрачену можливість збагатитись на чужому горі.  Спостерігатись у такого лікаря Белана не хотіла.

Коли вона вийшла з кабінету, то надокучливу бабусю на попередньому місці вона не побачила. Та була біля невеликого аптечного вікна поблизу входу в амбулаторію й гучно сварилась з фармацевтом:

— Останні гроші віддаю вам, іроди! На що ж мені жити? Хто вам дав право такі ціни ставити? Ви нас в могилу якнайшвидше звести хочете?

— Якщо вас щось не влаштовує, я можу повернути гроші й забрати ліки, — відповіла фармацевт.