Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

— Феліксе, схоже, ми маємо більше роботи, ніж я думала. Цей чоловік не здається тим, кому варто довіряти. Але я не збираюся просто віддавати наш дім.  Навіть Оскар мене так не лякає, як він. Бо що може невидимий привид? Просто залякати, але цей страх можна контролювати. А ось живі люди в сотні разів страшніші за мертвих.

Кіт, наче розуміючи ситуацію, мурчав і ніжно терся мордочкою об її руку. Софія відчула, що її рішучість і розум допоможуть їй знайти вихід із цієї ситуації.

Коли ввечері, після того, як місис Мері пішла додому, в кімнаті стало тихо, Софія вирішила звернутися до привида. Вона зачинила двері, вимкнула світло і сіла на ліжко, обійнявши Фелікса. Кіт мурчав, відчуваючи, що його господиня знову занурилась в роздуми.

— Оскаре, якщо ти мене чуєш, перестань намагатися мене лякати. Поговорімо! — голосно попросила Софія, сподіваючись, що привид почує її. — Може, ти просто самотній?

Через кілька секунд в кімнаті з’явився Оскар, його силует спершу був розмитий, але з часом він став більш виразним. Він стояв перед Софією, вдаючи байдужість.

— Я не самотній... Просто... Просто... — Оскар спробував знайти слова, але вони загубилися в його думках. Отож він просто вирішив вколоти її за живе, — Це ти самотня! Завела собі кота, як “стара діва”.

Софія погладила Фелікса, проігнорувавши його напад і зітхнувши, додала:

— Ти просто боїшся, що все зміниться, правда? Але ж це природно. Всі бояться змін.

Оскар застиг, його силует почав бліднути. Йому було важко прийняти те, що сказала Софія. Він вже давно не чув таких простих і водночас правдивих слів.

— Я... Я ніколи не думав про це, — прошепотів він, опускаючи голову. — Замок, я... я завжди був його частиною, але тепер... ніби все не моє. І ти... ти якась інакша, ніж ті, що були до тебе.

— Може, час звикнути до нового? — усміхнулася Софія. — Нічого вічного немає, навіть для привидів.
Оскар мовчки стояв, задумливо глянувши на неї.

— Слухай, Оскаре, припинімо наш конфлікт тимчасово, — продовжила Софія. — Цей лорд хоче купити замок. Я маю план, але мені потрібна твоя допомога. Ти ж не любиш непроханих гостей?

Привид мовчки слухав, обдумуючи пропозицію Софії та нарешті кивнув.

— Я теж. Дякую, Оскаре! — дівчина відчула полегшення, — Я знаю, що ми зможемо знайти спільну мову. Зараз важливо зберегти замок, і нам варто діяти разом по єдиному боці барикад.

****

Вітаю, дорогі читачі!

Виправляю свою вчорашню відсутність новим розділом і буктрейлером, який ви можете знайти на головній сторінці цієї книги. Сподіваюся книга вас зацікавила своєю унікальною атмосферою.

Дякую усім! Бережіть себе!