Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Ле Шифр зчепив руки перед собою за чотири дюйми від своїх карт. Правицею він узяв обидві карти й, слабо клацнувши, перекинув їх «обличчям» догори.

То були четвірка та п’ятірка, неподолана «натуральна» дев’ятка.

Він виграв.

— Neuf a la banque[117], — незворушно виголосив круп’є і лопаточкою перекинув карти грека, — Et le sept[118], — додав безпристрасно; обережно підняв биті сімку й даму та опустив у широкий проріз у столі, через який відіграні карти потрапляли у великий металевий контейнер під стільницею. Карти Ле Шифра вирушили слідом; вони впали з легким стуком, який видає порожній ящик на початку гри, перш ніж карти покриють його металеве днище товстим шаром.

Грек відділив від стосика п’ять фішок по сто тисяч, і круп’є долучив їх до великого півмільйонного жетона Ле Шифра, що лежав посередині столу. З кожної ставки казино отримує невеличкий відсоток — cagnotte[119], але коли грають по-крупному, банкомет зазвичай бере їх на себе, наперед виплачуючи обумовлену суму, або розраховується після закінчення кожної партії, щоби банк завжди становив кругле число. Ле Шифр обрав другий варіант.

Круп’є опустив у проріз кілька жетонів, що потім будуть пред’явлені до сплати банкомету і незворушно сповістив:

— Un banco d’un million[120].

— Suivi[121], — промурмотів грек, користуючись правом відіграти згаяну ставку.

Бонд запалив сигарету і зручніше вмостився у кріслі. Довга гра почалася, й та сама низка жестів та фраз буде повторюватись як зануджена літанія, поки все не закінчиться і гравці не розійдуться. Опісля містичні карти пустять за димом або зіпсують, стіл накриють чохлом, і трав’яно-зелене сукно поля битви вбере у себе кров своїх жертв і нарешті відпочине.

Грек, попросивши третю карту, набрав лише чотири очки проти семи у банкомета.

— Un banco de deux millions[122], — оголосив круп’є.

— Приймаю, — відгукнувся Бонд.

МОМЕНТ ІСТИНИ

Ле Шифр із зацікавленням подивився на нього; великі, на викоті очі додавали вигляду француза лялькової апатичності.

Його рука повільно сповзла зі столу і ковзнула в кишеню смокінга, коли ж витягнув, у ній був металевий циліндр. Ле Шифр відкрутив кришечку і з недоречною ретельністю встромив по черзі горлечко циліндра в кожну ніздрю, з насолодою втягуючи пари бензедрину.

Не кваплячись, він сховав інгалятор у кишеню, простягнув руку і звичним рухом трусонув «сабо».

Упродовж цієї образливої пантоміми Бонд холоднокровно тримав погляд банкомета, ретельно вивчаючи широке бліде обличчя, увінчане йоржиком рудувато-каштанового волосся, вологі червоні губи без натяку на посмішку, широкі плечі, на яких, мов на шафі, висів величезний смокінг. Але під лискучими атласними лацканами приховувався торс Мінотавра, густо вкритий волоссям, який здіймався над трав’яно-зеленим сукном грального поля.

Бонд витягнув з кишені пачку банкнот і, не рахуючи, кинув її на стіл. Якщо програє, круп’є візьме стільки, скільки потрібно, і цим невимушеним жестом Бонд давав зрозуміти, що програвати не збирається, а пред’явлені гроші — невелика частина тих, що він має у розпорядженні.

Інші гравці відчули напруження між цими двома, і коли Ле Шифр витягнув чотири карти зі «сабо», за столом запанувала повна тиша.

Круп’є кінчиком лопатки посунув до Бонда його карти. Той, не зводячи очей із Ле Шифра, витягнув на кілька дюймів праву руку, мигцем глянув у карти, байдуже подивився на супротивника і зневажливим жестом перекинув карти лицем догори.

Четвірка та п’ятірка — непереможна дев’ятка.

Столом прокотився заздрісний подих, і учасники, які сиділи ліворуч він Бонда, обмінялися тужливими поглядами, відчайдушно шкодуючи, що не вони прийняли ставку у два мільйони франків.

Ледь помітно знизавши плечима, Ле Шифр повільно перегорнув обидві свої карти і відкинув їх убік. Два непотрібні валети.

— Le baccarat, — співуче вимовив круп’є, підсовуючи до Бонда лопаткою купку жетонів.

Бонд поклав їх у праву кишеню смокінга, разом із пачкою грошей, що так і не знадобилася. Його обличчя не виказувало жодних емоцій, але він радів неочікуваному успіху в першому ж раунді, а також початку мовчазного зіткнення.

Жінка ліворуч — американка місіс Дюпон — повернулася до нього, криво посміхаючись.

— Треба було випередити вас, — сказала вона. — Як тільки здали карти, я вже кусала лікті.

— Гра тільки почалася, — мовив Бонд. — Можливо, спасувавши наступного разу, ви будете праві.

Містер Дюпон, який сидів поруч із дружиною з іншого боку, нахилився до Бонда і філософськи зауважив:

— Якби щоразу щастило комусь одному, ми б тут не сиділи.

— Я б не відмовилася, — розсміялася його дружина. — Ти ж не думаєш, що я граю заради власного задоволення.

Гра рушила далі. Бонд зиркнув на глядачів, які зібралися біля огорожі. Він одразу помітив охоронців Ле Шифра. Вони зайняли місця по боках від хазяїна. Обидва виглядали респектабельно, але трималися недостатньо відсторонено, щоб залишатися непомітними.

Той, який стояв праворуч від Ле Шифра, був високим, і смокінг надавав йому похоронного вигляду. Обличчя землисто-сірого відтінку, а очі блищали та бігали, немов у змовника. Його довге тіло безупинно рухалося, руки тривожно полірували латунне поруччя. Бонд припустив, що такий має вбивати без зайвих питань і з усіх способів віддає перевагу напевне удушенню. В нього було дещо від Ленні з роману «Про мишей та людей»[123], з тією різницею, що у цього жорстокість ґрунтувалася не на інфантилізмі, а на наркотиках. Марихуана, визначив Бонд.

Інший — коротун, смуглявий із пласкою головою, покритою густо набриоліненим волоссям, — нагадував корсиканського крамаря. Він був, мабуть, кульгавим: перед ним на поруччі висіла масивна бамбукова тростина з гумовою п’яткою. Цей охоронець мав отримати спеціальний дозвіл, — подумав Бонд, знаючи, що для запобігання насильству будь-які палиці й тростини у гральних залах заборонені. Він виглядав випещеним та відгодованим. Рот тримав напіввідкритим, оголюючи гнилі зуби. Густі чорні вуса, тильна сторона долонь, покладених на поруччя, поросла теж чорними волосками. Вочевидь така сама рослинність покривала більшу частину його кремезного тіла. Без одягу, подумав Бонд, у нього напевне зовсім непристойний вигляд.

Гра тривала без несподіванок, шальки терезів не схилялися на користь жодного. Третя партія в «залізці» й бакара — свого роду звуковий бар’єр. Удача може залишити гравця першого та другого разу, але якщо не пощастило тричі — це повне фіаско. Він укотре опиняється на