Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вар'яти: Вибрана проза 📚 - Українською

Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вар'яти: Вибрана проза" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:
стрісі повкидати тих єретиків туди штабелями аж попід саму стелю, потім забити диктою діру, а за вісім годин він спитав у тих, що вижили: підпишете? А вони далі: ні! І так протягом кількох днів. Його жінка була з дому фон Гольц, приходила до нас, як ми майстрували для неї колиску. Ми розмовляли з нею. Файна кобітка, знала, що в таборі щось не так, і була стривожена, але ми для неї робили ту колиску, душу в неї вкладали, бо ж мала стати матір’ю на сорок семому році життя. Були ще й інші екстра-інтереси: вивезли з Франції сімнадцять покоїв у стилі Людовика XIV і ми їм умеблювали їхню віллу під Берліном. Ага. А для тих бібельфошерів антихристом нумер єден був папа, а нумер цвай Гітлер. Ну, а тепер тому комендантові з Заксенгаузена папа дав останнє благословіння.

Я визирнув з бункеру крізь вікно. Падав густий сніг і він контрастував з нашою чорнотою, виопуклював нам розмову. Я спитав так лише, аби що-небудь сказати, заки екскаватор повернеться:

— Ганнесе, а ти бачив Гіммлера?

— Бачив, аякже. Аж два рази — стояв за пару метрів від мене.

— Потвора з першого погляду, нє?

— Та де там! — скрикнув Рееґен. — Навпаки! Як панотець! А разом з ним був граф Бернадот з Червоного Хреста. Ми — ті, що сильніші, стояли спереду, а за нами хирляки. Стоялисьмо перед їдальнею, де було повно печених поросят, гороху, солонини, рижу, все з цінами. Граф Бернадот в товаристві Гіммлера йшов уздовж шереги і випитував, за що ми сюди трафили. А ми відповідали так, як нас навчено: найчастіше потрійне вбивство, закатруплення дитини. Ґвалт над неповнолітньою дочкою…

— А державна зрада? — перебив я його.

— Та що ти! — вжахнувся він. — Де там! Під тим оглядом усе мало бути як належить. Але я все одно у те не вірю. Декотрі з нас, мельдуючи графові про зґвалтування неповнолітньої доньки, моргали йому, аби він міг зорієнтуватися, що це неправда. Але граф з Червоного Хреста був задоволений, потиснув Гіммлерові руку і пішов туди, де лежали мусульмани…

— А то хто такі?

— Так називалися безнадійно хворі, чахлики. Есесівці прикрили їх соломою, на соломі поставили ліжка і показували графові: «А ту’ маємо наготовлений барак на випадок холери…». Після того граф і Гіммлер знову потисли один одному лапи. А на прощання російські полонені станцювали їм козачка, приграючи на гармонії та приспівуючи.

Знову приїхав екскаватор, і знову ми вантажили вапно, так що під кінець праці булисьмо геть білі. Я мовчав з утоми, але Ганнес Рееґен аж прискав щастям та енергією, мовби щойно зараз розквітнув, і мовби не мав сорока трьох літ, а йно двадцять. Сміявся. А на варґах збиралася йому біла піна. Холера мене брала через те його здоров’я, не міг я того збагнути. По роботі вибралися ми на світло Боже і пішли з лопатами назад. А потім чекали, коли відчинять лазню.

— Чехи всі фраєри, — лопотів Рееґен, — ніхто їх круг пальця не обведе. А було нас там зо двадцять національностей, але тільки чехи знали, де, що і як, де купити хліба і взагалі — у практичних справах робилися просто якимись духовними проводирями! Цікаво, що яко цілість ми гівна варті, але поодинці — генії. В наполеонівських війнах десятка австрійських гусарів розбивала тридцять французьких, але, у свою чергу, одна французька дивізія перемагала австрійську. Або такий американець — він героїчніший і ліпший за німця, але німецька рота — то вже щось, того не порівняєш ні з чим на світі. А, приміром, американська рота, потрапивши у полон, здохне з голоду на такому терені, тоді як рота росіян зможе вижити — з коліс вагонеток нашкрабають мастил і зроблять з того пасту, а з трави зварять зупу і виживуть. Або візьмім таку російську бабу-снайпера, то вона два дні буде лежала в снігу і чекати на німецьке авто і врешті-решт таки застрелить шофера. Або дай такій бабі бочку бензини, і вона докатуляє її на фронт, ти просто не повіриш, на росіян поставлю все, навіть власну голову. Тільки німців боюся, аби-но їх лише знову не озброїли, бо вони здатні на чуда. Ті їхні пакуночки на фронт — трохи цукерків, щоб не заснути, жменька виноградного цукру і зацукрованих фруктів, того їм вистачало на пару днів. А їхня відвага! Ми не могли надивуватися, як з мінімальними засобами вони осягали максимум. Та! Але росіяни — це моя рушійна сила, без неї був би я до нічого. Жінки? Питво? Їдло? Цього мало!.. Ідея!

Я втомлений. Але не погоджуюсь:

— Все, про що ти говориш — надбудова, а наш господарчий устрій і суспільні настрої суперечать цьому.

— Це для мене дійсність, а я намагаюсь бути завше попереду… ага, мало не забув — був там есесівець Баґода, то він дуже цікавився тим, як б’ється людське серце і попросив лікаря, аби той розкрив грудну клітку одному в’язневі…

***

В їдальні за столом Ярмілка все ще продовжує рахувати гроші, рахує, ворушачи губами, врешті підходить до мене і просить:

— Вуйку, ви маєте голову, може, мені порахуєте?

— Добре, але мушу вимити руки, — відказав я, а за кілька хвилин представив їй рахунок за каву і зупу.

— Уявіть си, вуйку, що Ярда знайшов для нас кімнатку і я завтра маю туди піти, аби вимити підлоги. І ще маю обмислити, куди повісити люстро. А куди родинний образ.

***

Нині знову сипле сніг, не той білий, а такий, який завше сипле там, де є рудні — з курявою і сажею. Цього разу ми з Ганнесом вантажили марґанець.

— Таке саме каміння носилисьмо, коли штурмбанфюрерові Льоріцові будували приміщення для ведмедів. Йому власне солдати прислали двох у подарунок з Норвегії. Але я тобі вповідаю самі сумні речі, а там були також файні хвилини. По суботах майстер дозволяв нам слухати Прагу, деколи нам навіть приносили вино, а колега готував капусту. Хоч один німець таки звар’ював з голоду.

— Ганнесе, як то вдалося комуністичним депутатам вижити в таборі, тоді як сотні тисяч інших було закатовано?

— Ну, бо якраз комуністи мали у своїх руках всю внутрішню організацію табору — чергові у бльоках, писарі… Візьмімо такого Наюкса, комуністичного депутата в парляменті Райху. Дістав звістку, що має прибути до табору чеський депутат, комуніст так само, а що був бльоковим, то, хоч і

1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вар'яти: Вибрана проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вар'яти: Вибрана проза"