Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

Спробувавши відчинити двері, мене окликнув голос поза ними:

-Пароль!

-Я, Артур Конграйт, слідчий, прибув до пана Реймонда.

-Ще раз повторюю, пароль!

-Вибачте, Реймонд мене не проінформував…

-Ну й сюди ви не зайдете!

Почувши звуки метушні, я розчув розмову.

-Хто там, Філіпе?

-Не знаю, пане Реймонде, сказав, що слідчий, здається, Артур Конграйт

-ВІДІЙШОВ ЗВІДСИ ВИЛУПКУ! Чому ти відразу його не пустив!

Двері відчинились, Реймонд вийшов на вулицю, а за його спиною лежав перекинутий Філіп, якого з такої сили штурхонув його шеф.

-Артуре, ти тут, невже передумав?

-Ні, пане Реймонде, я до вас по справі вбитої Віти та її батька Крістіана.

-Щось сталось, слідчий?

-Мені вдалось побувати у будинку Крістіана, там все побите та неначе торнадо пройшовся по кімнатах. Крістіана ніде не було, сліди крові на полу, таємнича кімната у стіні, зброя армії континенту, Батист та Рокко, від яких мусив ховатись. Поліцейський, вам не здається, що його дочку вбили, як знак того, щоб він не переходив дорогу меру. У листі, який прислала покійна Ліліт, вона чітко дала зрозуміти, що Крістіан звертався за допомогою у сусідні міста. Я прихопив їх із собою. Ось даю їх вам, можете ознайомитися.

Через декілька хвилин після прочитання кожного листа, Реймонд спітнів. Він дуже сильно нервував.

-Реймонде, ви хвилюєтесь.

-Ні…Точніше… Артуре, я розумію, що ти немісцевий і довіряти я мушу тобі більше, аніж Філіпу чи будь-якому тутешньому, але зрозумій мене правильно: є речі, про які тобі, слідчий не варто знати, заради своєї і твоєї ж безпеки.

-Я зрозумів про що ви, пане поліцейський… - оглянувшись по бокам, я помітив склад зброї, де висіли дробовики марки «Бейкер» та у чохлі лежав пістоль марки «Browning». – Ви зараз маєте явний доказ того, що ви самі ж давали зброю Крістіану. – Реймонд ще дужче знервував. – Пістолет, дробовик, кулі, які вистрілили – все це знаходиться прямо тут у вашому місці. Реймонде, ви робили гравіювання на пістолеті у Крістіана? Ви надали йому зброю? Що ви задумали з Крістіаном, та невже через ваші дії померла його дочка та дружина?

-Артуре, ти дуже сильно помиляєшся на рахунок мене. Так, це я дав зброю Крістіану, так, саме я допоміг йому із символічним гравіюванням, тому що Крістіан левом і є. Але не через наші з ним дії загинула Віта. Її вбив хтось інший, і це не Рокко, не Батист, ні сектант. Слідчий, у місті з’явилось двоє вбивць.

-Чому ж двоє? – перебив я Реймонда

-Тому що убивство Абігейл і Віти дуже сильно різняться. Абігейл обезголовили прямо на місці, що схоже на випадки, які сталися у Гетінні. Близько 150 жертв із відрізаними головами. «Канібал із Гетінна» - ось так цю мерзоту назвали. У його будинку було знайдено голови із яких він робив опудало і вішав на власну стіну, але однієї стіни йому було мало. У газеті писалося, що у його погребі було знайдено безліч відрубаних рук як і дитячих, так і дорослих, зняті скальпи та людське м’ясо, яке лежало у коробках. Він пожирав їх, Артуре, але чомусь не зробив цього із Абігейл. «Канібала» майже зловили у пастку, але в останній момент він утік, і як я розумію вже дібрався і сюди. А Віту знайшли порізаною скрізь, цього точно не міг зробити «Канібал», розумієш?

У голові запаморочення. Я не міг повірити, що таке у наший час дійсно існує, і що хтось у тисячі разів міг бути жорстокіший за Рокко. Я відчув страх, мене кинуло у піт, як у той момент, коли «Вампір» був поруч. У спогадах відобразився момент, як я від чогось тікав по місту. Невже за мною гнався вбивця? Я не можу згадати більше нічого…

-Артуре, ти мене чуєш?! – крикнув до мене Реймонд

-Так, пане поліцейський. І я вас прекрасно розумію. На рахунок одного із вбивць, то в мене є здогадка. Я постійно помічаю силует, який спостерігає за мною, немов звір за здобиччю. Намагаюсь думати, що це саме він має відношення до вбивств, але поки яких, я точно не знаю. Можливо, то й і не він. Пане Реймонде, справа за яку взявся – це, мабуть, найнебезпечніша і найцікавіша річ, яка траплялась зі мною у житті. Тому ви розумієте, чому я не берусь за дві речі відразу?

-Щоб у разі чого вас не намагались вбити в одному кінці провулку та в іншому, при чому двоє різних вбивць?

-Бінго, пане поліцейський, бінго.

-Тоді зрозуміло, Артуре. У тебе є ще якісь запитання?

-Звісно, містере Реймонде, але сьогодні, окрім одного, я вже не встигну вам задати, тому яка у вас справа власна із Крістіаном? У вас, до речі, чудова шевелюра, дещо схоже на військовий стиль. Чудово-чудово, Крістіане.

-Слідчий, ти вмієш знаходити підхід до людей, я ціню це та дякую за комплімент. Але я не можу розповісти про це, поки не переконаюсь у тобі на власні очі.

-Що ж, пане Реймонде, я навідаюсь до вас завтра. Вже вечоріє, тому я маю спішити до готелю. Бувайте, містере!

-Щасливо, Артуре, та бережи себе!

-Ах так, поліцейський, я почув одну розмову та досить цікаву

-Швидше, слідчий, не змушуй мене залишати на ночівлю тебе в одну із камер. Я не хочу, щоб тебе вбили ввечері, та ще більше не бажаю, щоб ти заразився на сухоти у камері.

-Так-так, я ціню це, Реймонде. Вам знайомі Барліон та Стенлі?

-Звичайно, двоє друзів, які росли тут все життя, ще малими їх пам’ятаю. Та й колись садив їх за грати, тому що побили вони колись першого хлопця Абігейл. Три дні без свідомості був, але врятували хлопця. Що сталося, Артуре?

-Наркоторговці вони, Реймонде. Постачають опіум і розповсюджують його прямо тут. І здається, що саме Барліон керує цим всім

-Не можу не погодитися, слідчий, Барліон з дитинства мав гарний розум та вмів пристосовуватися до всього. Навіть, коли його викинули на вулицю, він відразу знайшов спосіб, де заночувати і заробити грошей. Хлопець він не поганий, на відміну від тупоголового Стенлі, який завжди втягував його у неприємності. Коли вони побили Габріеля, хлопця Абігейл, Стенлі винуватив у всьому Барліона, але потім школяр, який це все бачив, розповів, що саме Стенлі ударив першим у ребро Габріеля, а потім погрожував йому ножом. Вибач, Артуре, але я мушу їх убити, хоч і не бажаю цього робити із Барліоном, бо вірить моє серце, що саме Стенлі підкинув йому ідею з наркотиками. Опіум убив мою дочку. Знаєш коли я зрозумів, що почав її втрачати? Вона почала марити і забувати мене. Був випадок, коли вона кинулась на мене із сокирою. У неї була галюцинація, яка спричинила напад на мене. Артуре, ліків від опіуму немає, якщо ти вже підсів на нього, то ти вже труп. Хоронив я Саманту один, а ті виродки, що колись продали їй опіум, навіть не прийшли. Я обіцяв боротися із наркоторгівлею, жорстоко боротися до кінця своїх днів.