Читати книгу - "Дофаміновий капкан, Марина Тітова"

Така інформація та недоречне запитання змушує мене оторопіти. А чоловік навіть не морщить чоло це кажучи. От тільки договоривши, ще дужче вводить мене у розгубленність, звідкілясь із приліжкової шухляди діставши ключі та сунувши їх мені в руку.

— Що це таке? Ключі від таємної лабораторії, де проводять експерименти з муміфікації?

Красунчик із голим торсом сідає на край ліжка. Усмішка на його вустах бринить загадковістю.

— Майже вгадала. Від секретної квартири, де роблять... дещо інше.

— Не зрозуміла, — бурмочу під ніс, виразно зазирнувши в ці розумні очі, які змушують мене думати, що я відстала. Щось поруч із ним я вельми часто гальмую... Чи то він хизується своїм IQ?

— Секретна квартира означає, що в ній зберігаються секрети. Коли я почну тебе ігнорувати, а ти вб'єш мене за це, то моє забальзамоване тіло сховай саме у ній, — серйозно та стримано промовляє і навіть жодна зморшка біля кутиків його губ не сіпається у цей час...

Однак зовсім скоро, намилувавшись моїми максимально випнути очиськами, які, як мені здалося, ладні покинути свою орбіту від подиву, мій гуморист жваво розсміявся. І сміявся хвилин зо п'ять, поки я, наче людина з очевидними порушеннями інтелектуального розвитку, перелякано стежила за ним.

Може він божевільний? Я чула, що люди науки найчастіше схильні до цього...

— Вибач, — зрештою замовкає. — Я гадав, що це дотепно та бачу, що ти так не вважаєш.

Відмовляю йому у відповіді. Просто дивлюсь і часто глипаю своїми оченятами, досі кутаючись у шари ковдри, наче то мій панцирь, з якого я боюсь виповзати.

Зітхнувши, божевільний Алхімік усе-таки дає мені роз'яснення:

— Це ключі від квартири, на якій ми будемо бачитись. Я не збрехав, щодо її секретності.

Ну от знову нова порція занепокоєння.

— У мене таке враження, наче це ти сьогодні твердо вирішив забальзабувати там мене. Але спершу довівши своїми неочікуванними словами до смерті, — кажу, не подумавши що верзу, в голос, коли б мала подумки.

— Здивував? — гордовито задирає свою патлату та башковиту голову до верху.

— Є таке... Тому прошу — розтлумач мені все детально. Як своїй... — вчасно себе зупиняю, мало не сказавши те, що не слід, а потім виправляю — ...НАЧЕ своїй учениці. Тобі ж доводиться розжовувати своїм недоумкуватим учням матеріали уроків?

— Ох, як жаль. А я гадав, що ти здібна учениця. Мабуть, високо оцінив зарано трохи не в тій справі, — грайливо та трохи дратівливо продовжує з мене знущатись красунчик, підсуваючись ближче своїм пружнім тілом. — Сашо, я завтра хочу ще насолодитися новим викидом дофаміну з тобою.

Раптове зізнання перетворюється у поцілунок. Відчувши його чуттєві вуста на своїх, душевне хвилювання і лякаючі думки просто зникають. Він неначе та швидкодіюча таблетка — може притупити всі мої страхи та вгамувати тривоги.

— Мстиславе, і ти мене прости. Я не завжди можу докумекати, про що ти говориш. Твої лекції часом... — хочу бути вкрай делікатною.

— Не телепень — тямлю, — випереджає мене мій бажаний мужчина. — Буду намагатися не завантажувати тебе своїми лекціями.

— Та ні! Мені подобається тебе слухати, — чесно зізнаюсь, злякавшись ризику не мати тем для спілкування.

— Подобається? Справді? Ну ти сама напросилась. Готуй свої вушка — читатиму тобі лекції про формальдегід у природі, — вдає жартома, що залякує, але ніжко кусаючи мене за край вуха.

Від його дій так і хочеться засміятися. І в цьому не стримую себе, коли він своїми неслухняними вустами, гострими зубами та ще гострішим і довгим язиком прутко лоскоче мою шию і згодом опускається нижче до серця.

— Я так розумію, лекція відкладається через технічні причини? — усвідомлюю чітко його натяки та дії, які точно гарантують недитячі забавки.

— Через великі проблеми, — не позбавляючи моє тіло від гарячих поцілунків, гарчить збудженно.

— Наскільки великі? — награно вдаю здивовану.

Мстислав дає мені можливість продивжити комедію. Бере мої руки, кладе їх на певні ділянки свого, ще одягненного тіла, чим демонструє свою прихильність до мене, і далі підтримує гру слів:

— Достатньо великі для того, щоб довести тебе до ейфорії.

Моє задоволення демонструє широка усмішка. Стаю безтурботною, бадьорою, спритною. Спрагло припадаю до розваг із ним. Але подумки мені смішно.

Якщо б він тільки знав, що лише його присутність робить мене неймовірно щасливою! Ейфорія гарантована базовими налаштунками.

І вже вдруге за вечір ми не можемо наситися один однією. Кусаємось, бавимось, шаленіємо, аж поки не закінчуються сили. Тепер я чомусь із ним поводжу себе більш розкуто. Симбіоз із ним немов визволяє мою особисту Пандору. Вже не соромлюся дивитись на його наготу, робити з ним, що заманеться...

Коли ж, стомлені від ігрищ кохання, просто вкладаємось на подушки, то розмова небавом продовжується й вона знову мене вражає:

— Ти ж розумієш, що наша зустріч тут — це лише одноразова акція?

— Що? Отже... Отже я мала рацію? Ми більше не побачимось? — терпнуть мої руки та вуста, бо страх поновлюється.

— Ніяк ні, моя пустунка. Просто зустрічі більш ніколи не відбуватимуться тут. Для них треба змінити локацію, — грається він із моїм волоссям, що розсипалось перлами на подушці та його плечах.

— То чого лякаєш?

— Не лякаю, а вчу тебе витримці.

— Он як... Як і годиться вчителю...

— Давай тільки не згадувати про мою роботу, гаразд?.. Так от. Наступного разу ми зустрінемось уже на секретній квартирі. Я винайняв її сьогодні вранці. На місяць. Ми будемо приходити туди нарізно, наприклад, ти о шостій вечора, а я через хвилин десять. А потім будемо займатись там тим, що заманеться. Як тобі такий план?