Читати книгу - "Колобок у пастці науки, Оксана Павелко"

Наступної ночі Колобок знову направився в крило з тваринами.

Коли тварини його побачили знову, то зраділи й відразу заголосили зі своїх кліток привітаннями.

- Та тихіше ви! Не голосіть як навіжені! Вони нас можуть почути. - звернувся Колобок до тварин пошепки, і тварини притихли майже одночасно.

Шимпанзе заскочив на ґрати, вчепившись пальцями почав розкочуватись вгору й вниз. Єнот сів біля ґрат просунувши мордочку, теж тримаючись за ґрати. Інші тварини теж по просовували морди між ґратами. Лише коти продовжували лежати на своїх місцях, вилизуючи своє хутро до блиску.

- Як поживаєш, напіввільний? - запитав тихенько єнот.

- Та як завжди, - відповідає Колобок - сную туди сюди від нічого робити, наче нові гілки коридору з’являться. А чому напіввільний?

- Бо ти і не в клітці, і не на волі. - відповів Ліший.

- Так, не на волі. - погодився з сумом Колобок.

- А ці падлюки так і продовжують знущатися з тебе? - поцікавився Федя.

- Та нема їм вже до мене ніякого діла. Майже не звертають на мене уваги, окрім як при нагоді буцнути мене з носоря. Я тут наче предмет інтер’єру, який їм вже очі муляє.

- Ну тобі хоч в чомусь щастить, а на мені вже жодного місця немає не проколотого. - поскаржився Федір, зліз із ґрат і усівся сумний на підлогу.

- А ви ні коли не думали про втечу? - озираючись по сторонах запитав Колобок.

- Та намагалися вже. - відповідає Ліший - Та далі цього поверху не виходило ні в кого. Вони нас одразу ж відловлюють. Навіть у тих гризунів не виходило на довго втекти. Їх якщо не люди ловлять, то Матроскіна з Муркою на сафарі відпускають. Їх спеціально для писклявих і привезли, а в клітці тримають, щоб під ногами не пленталися, і щоб не срали де попало. - хихикає.

- А ти що, вже надумав десь тікати? - встряла в розмову Ганна Степанівна й почесала задньою ногою за вухом.

- А що тут робити? Хіба це життя?! Я хочу на волю. - замріяно відповів Колобок.

- Ну і як ти збираєшся це зробити? Проломити стіну лобом, чи прогризти тунель? - піддьоргнув Федір.

- Чи є якийсь план? - поцікавився в надії єнот.

- Ні, плану поки що немає, але я обов’язково щось вигадаю. Краще хоч щось зробити, аніж ось так просто існувати, наче привид. У мене рук чи ніг немає, проте є голова, і хай ті паскуди в ній мізків не знайшли, зате розуму, як на мою думку, вистачає. Також в мене є можливість вільно пересуватися коридорами поверху. А як щодо того, щоб ви стали моїми руками, а інколи й ногами?

- Я за. - підняв руку Ліший.

- І я. - приєднався до голосування мавпа.

- І я. - повторила Ганна Степанівна.

- І ми. - хрюкнули Ніх-ніх з Нах-нахом.

- Візьміть і нас із собою. - попросилися коти.

Колобок підкотився до їхньої клітки.

- Тільки за однієї умови.

- Якої? - запитав Матроскін.

- Гризунів не їсте. Вони теж хочуть жити й можуть бути нам в нагоді.

- Добре, ми згодні. - погодилась за обох Мурка.

- Ну тоді мені потрібно обдумати план. - почав Колобок до всіх - Подумати, хто з вас яку роль зможе відіграти. Вивчу детальніше план приміщення, і треба подумати куди краще драпати, щоб нас не по відловлювали знову по клітках. Так що я покотив в свої покої, на самоті від думок ні що не відволікає, як то кажуть “ранок вечора мудриніший". На добраніч.

Колобку всі теж побажали доброї ночі, і він укотився до себе. Поки сидів в своїй кімнаті, він вирішив що з наступного ранку почне розвідку.

***

Він намагався вислизати зі своєї кімнати якомога непомітніше, тим паче люди звикли, що Колобка майже не видно і він завжди цілими днями сидів у своєму лігві. Вони навіть не підозрювали, що Колобок шниряє коридорами, або десь у засідці під якимось столом, чи в якомусь закутку. Він міг непомітно перекочуватися з одного укриття в інше, іноді щоб підслуховувати про що вони базікають, або прослідковував за деякими людьми, щоб пробити шлях на зовні. А якщо хто і помічав його, то не звертали на нього уваги, а інколи деякі могли й привітатися. На своє здивування Колобок помітив, що люди перестали його шпиняти й буцати ногами.

Поступово Колобок почав підмазуватися до людей, втиратися в довіру, а особливо до охоронців, намагався як більше з ними спілкуватися, іноді навмисно поводився як дитина, випитуючи по дитячому де що знаходиться, і що і як працює. Він більше за все притирався до того охоронця, який любив випити, інколи підбадьорював, щоб між чарками перерви були короткі, і коли охоронець на булькувався, то починав, так би мовити, виливати душу, бо знав, що Колобку ні кому розповідати, а коли той врешті вирубався мордою в стіл, Колобок намагався освоювати Комп'ютер. Він частенько спостерігав за рухами робітників за комп'ютером, а замість рук і пальців Колобок намагався використовувати олівця, бравши його до рота і потроху в нього це виходило, з кожним разом все краще і краще.

Після кожного довгого дня і вечірніх посиділок з охоронцями, Колобок щоночі ходив до тварин ділитися своїми досягненнями. Ділився своїми планами щодо втечі, або радився з ними, аби вияснити хто на що гараздий. Також Колобок не випускав з рахунку і гризунів. Він розумів, що ці маленькі створіння можуть просунутись в найменші щілини, і нарешті Колобок вирішив з ними познайомитись по ближче і спробувати з ними заговорити, хоча і сумнівався що в нього вийде зацікавити їх. Колобок зробив висновок, що цю мілюзьгу все влаштовує і так.

***

Колобок вкотився в кімнату з гризунами оглядаючи клітки.

В клітках царювало й бурлило повним ходом своє окреме життя, як і минулого разу. Ця кімната більше нагадувала мініатюрний мегаполіс, з тими ж писклявими з’ясуваннями стосунків, дуркуванням молодняку та шлюбні ігри дорослих особин, від яких популяція цього мікросвіту помітно зросла, в порівняні з минулим візитом сюди.

- Привіт всім. - звернувся він до гризунячого миру.