Читати книгу - "Колобок у пастці науки, Оксана Павелко"

Шоркаюча метушня трохи призупинилась. Всі гризуни намагались зрозуміти, хто до них забалакав. Вони почали вдивлятися в ту сторону звідки лунало привітання. Деякі попідповзали до решіток просунувши жваво рухливі вусаті носики, тримаючись крихітними пальчиками за тонесенькі прутики, але побачили звичайнісінький хліб, навіть його унюхали.

- Хто тут? - запитав найстарший білий щур. Він був самим великим і жирним, з довгим і товстим, рожевим мов черв'як хвостом.

- Це я. - обізвався Колобок.

- Хто “я”?

Тепер уже всі жителі гризунячого царства зібралось біля стінок кліток, почали вдивлятися й принюхуватися в те що з ними говорило.

- Ну здоровенькі були. - хтось відповів з однієї клітки.

- Шо нада? - запитав жирний морський свин, хряцаючи капусту.

- Яке ж воно смішне. - сказав якийсь хом’як.

- І пахне дивно, як їжа. Що ти таке? - запитав кролик альбінос.

- Мене звати Колобок, я, так би мовити, й з’явився на світ як їжа. - почав пояснювати.

- Ну так ми всі, скажемо так, для когось їжа. Кожен являє собою ланку харчового ланцюга - Відповів старий жирний щур - Чого пожалував?

- Та ось, хотів запитати, чи не хотіли б ви опинитися на волі?

- А що нам та твоя воля? - знову почав старий щур - Що нам з нею робити? Нам і тут не погано. Пити і їсти є, тепло, чисто й затишно, поговорити є з ким. Нащо нам кудись тікати?

- Зачекайно, старий, за всіх то не відповідай. - заперечила стара кролиха, піднявшись на задніх лапах - це у вас у щурів життя коротке, хоч напевно і здається для вас вічним, а мені вже порядком ця клітка настогидла, і всі ті люди. І ваш постійний галас вже теж набрид, тільки те й робите що їсте, пищите і розмножуєтесь, а я від волі не відмовилась би.

“І я”, “і я”, “і ми”... почало доноситись з усіх боків.

- Ну так давайте разом допоможемо один одному, а хто хоче залишитися, нехай залишається, а хто хоче втекти звідси, то приєднуйтесь до нас. Виберемося звідси як найдалі, і потім кожен сам по собі, згода? - запропонував Колобок.

- Та куди звідси тікати?! Он коти напоготові, як завжди! - заперечив старожила щур.

- На котів не зважайте. Я з ними домовився, вони пообіцяли, що не чіпатимуть нікого. - пообіцяв їм колобок.

- Ну раз так, тоді згода - погодився старий.

- От і добре. Тоді коли настане час, я вас попереджу, і ми разом підготовимося, а поки що на сьогодні на добраніч - відкланявся Колобок і під галаси “на добраніч” і “солодких снів” покотив в коридор.