Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Я знаю, що ми зробимо, — сказав Лукас дедалі натхненніше. — Коли ти опинишся в цьому приміщенні наступного разу, то просто зайдеш до мене. Мій кабінет на третьому поверсі. Тобі доведеться подолати всього два пости, але це не проблема: ти просто скажеш, що заблукала. Будеш моєю кузиною. Гейзел. Із села. Я сьогодні ж усім почну розповідати про тебе.

— Але містер Вітмен сказав, що двері тут завжди замкнені, до того ж я точно не знаю, де розташоване це приміщення.

— Звісно, тобі потрібен ключ. І денний пароль. — Лукас озирнувся. — Я зроблю дублікат ключа і сховаю десь тут. Те саме зробимо з паролем. Я нашкрябаю його на папірці й десь тут сховаю. Найкраще де-небудь у стіні. Ось тут, де, здається, цеглини сидять нещільно. Може, ми знайдемо там якусь порожнину? — Він підвівся, пробрався через увесь мотлох до стіни й сів навпочіпки. — Дивись, тут! Я прийду з інструментом і зроблю чудову криївку. Коли ти наступного разу стрибнеш сюди, витягни цей камінь і знайди там ключ і пароль.

— Та тут до дідька каменів! — вигукнула я.

— Просто запам’ятай цей, п’ятий ряд знизу, приблизно посередині стіни. Чорт! Зламав ніготь. Гаразд. У всякому разі, ми маємо план, і він мені подобається.

— Але тепер тобі доведеться щодня приходити сюди, щоб змінити пароль, — сказала я. — Як ти збираєшся це робити? Хіба ти не навчаєшся в Оксфорді? —

зиркнув на годинник. — А тепер давай сядемо і запишемо найважливіше. Систематизуємо. Ось побачиш, після цього ми обоє порозумнішаємо.

— Або залишимося двома бевзями у затхлому підвалі.

Лукас схилив голову і посміхнувся.

— Може, ти мені, між іншим, підкажеш, чи починається ім’я твоєї бабусі на «А»? Чи, може, на «Ц»?

Я мимоволі засміялася.

— А як тобі більше до вподоби?

РОЗДІЛ 4

Із «Хронік Вартових», Том IV, Коло Дванадцяти

Прокидайся, Ґвенні! Ґвенні!

Я сяк-так виринала з глибин сну. Уві сні я була старезною горбатою бабуленцією, сиділа проти блискучого красеня Гідеона й торочила, буцімто я — Ґвендолін Шеферд і прибула з 2080 року.

Коли я таки розплющила очі, то побачила кирпате обличчя моєї сестри Кароліни.

— Ну нарешті! — сказала вона. — Я думала, ти ніколи не прокинешся. Я вже десятий сон бачила, коли ти вчора повернулася додому, а я так намагалася не заснути. Ти знову принесла божевільну сукню?

— Ні, цього разу не принесла, — я сіла в ліжку. — Цього разу я змогла передягтися.

— А тепер завжди так буде? Ти приходитимеш додому, коли я вже спатиму? Мама так дивно поводиться, відколи з тобою це все сталося. І ми з Ніком сумуємо за тобою — без тебе вечері нецікаві.

— Вони й раніше були нецікаві, — запевнила я її і знову впала на подушку.

Учора ввечері мене привезли додому на лімузині, я не знала водія, та рудоволосий містер Марлі підвів мене до самих дверей.

Ґідеона я так і не бачила, проте нітрохи про це не шкодувала. Досить того, що він мені цілу ніч снився.

Біля дверей мене зустрічав дворецький, містер Бернард, як завжди ввічливий, а поза цим — черства душа. Мама збігла сходами мені назустріч й обняла мене так, ніби я щойно повернулася з експедиції на Південний полюс.

Я теж зраділа, побачивши її, хоч і досі була трохи сердита на неї. Було дуже неприємно знати, що тебе дурила власна мати. І вона навіть не захотіла назвати причини! Крім загадкових фраз — не довіряй нікому… Таємниця… тринди-ринди — я так і не дізналася нічого, чим можна було б пояснити її поведінку. Я ледве стояла на ногах через утому, тож мовчки з’їла шматок холодної курки і пішла спати, так і не розповівши мамі про події цього дня. А навіщо їй взагалі потрібно було про це знати? У неї і без того повно хвилювань. Зовні здавалося, що вона змучилася не менше за мене.

Кароліна знову смикнула мене за руку.

— Агов, не засинай знову!

— Добре, добре.

Я одним махом скочила на ноги, з’ясувавши при цьому, що, попри довгі телефонні теревені з Леслі вчора ввечері, я непогано виспалася. Цікаво, де Ксемеріус? Він зник, коли я ввечері вирушила у ванну, і відтоді не повертався.

Під душем я остаточно прокинулася. Помила голову маминим дорогим шампунем (взагалі це було заборонено), сполоснула її ж кондиціонером, ризикуючи, що ніжний запах троянд і грейпфрута зараз же мене викаже. Поки я витирала рушником голову, в моєму мозку цвяхом стриміло питання, чи любить Ґідеон троянди і Грейпфрути, але я суворо себе присадила.

Варто було кілька годин поспати, як я знову стала думати про цього йолопа! Зрештою, що такого вже особливого сталося? Окей, ми трішки поцілувалися у сповідальні, але відразу після цього він знову повівся, як чмо, а моє падіння з сьомого неба не належало до тих речей, про які мені приємно було думати — хоч виспавшись, хоч ні. Те ж саме я сказала вчора Леслі, яка цілий вечір тільки про це й говорила.

Я висушила волосся феном, одяглась і втекла підстрибом сходами, прямуючи до їдальні. Кароліна, Нік, я і мама жили на четвертому поверсі. На відміну від усього іншого будинку, яким споконвіку володіла наша родина, у нас було більш-менш затишно.

Решта будинку була забита антикваріатом і портретами всіляких пращурів, з яких лише деякі милували око. А ще в нас була бальна зала, в якій я вчила Ніка кататися на велосипеді, зазвичай потайки, бо, як усім відомо, рух на вулицях у сьогоднішніх містах страх який небезпечний.

Як завжди, я пошкодувала, що ми з мамою не снідаємо в себе нагорі, але моя бабуся леді Аріста наполягала, щоб ми збиралися в похмурій їдальні, стіни якої були обшиті дошками