Читати книгу - "Флористка, Viter"

Зоряна прокинулася першою. Її голова все ще лежала на плечі Артема, який мирно спав, рівно дихаючи. Його рука була легенько закинута їй на спину, наче підсвідомо він не хотів відпускати її навіть уві сні.

Вона на мить дозволила собі відчути спокій. Але потім реальність повернулася: їх переслідують, Вадим дав їм шанс, і сьогодні ввечері в доках має відбутися щось важливе.

Зоряна обережно підвелася, не бажаючи будити Артема. Однак він розплющив очі, ледь відчувши рух.

— Вже ранок? — пробурмотів він, потираючи очі.

— Ще ні. Але нам треба рухатися, — відповіла вона, підводячись. — Ми не можемо тут засиджуватися.

Артем зітхнув, але погодився. Вони швидко перевірили зброю та спорядження. Коли все було готове, Зоряна глянула на нього і, не стримавшись, легенько торкнулася його руки.

— Бережи себе, добре? — сказала вона.

Він усміхнувся, хоча в його погляді промайнуло щось серйозне.

— Якщо ти будеш поруч, у мене є всі шанси.

Зоряна усміхнулася, відчуваючи, як у грудях спалахує тепло. Але часу на сентименти не було.

Вони рушили до доків, готові до небезпечної гри, у яку їх втягнули.