Читати книгу - "Флористка, Viter"

У гаражі панувала напружена тиша. Артем сидів на ящику біля стіни, задумливо крутячись у руках запальничку. Зоряна, схрестивши руки на грудях, спостерігала за ним. Її погляд блукав по його обличчю, затримуючись на втомлених, але все ще уважних очах.

— Ти завжди такий серйозний? — тихо спитала вона, трохи усміхнувшись.

Артем підвів на неї очі, хитро примружився.

— А ти завжди така вперта?

Зоряна засміялася, і це зламало напругу між ними. Вона підійшла ближче, сіла поруч на холодну бетонну підлогу.

— Ми живемо в постійній небезпеці. Варто хоча б іноді дозволяти собі щось хороше, — промовила вона, ледь торкнувшись його руки.

Артем глянув на її пальці, що грайливо ковзнули по його зап’ястю. Він міг би відійти, пожартувати, змінити тему, але не захотів.

— І що ти вважаєш "чимось хорошим"? — запитав він, злегка нахиляючись ближче.

Її очі блиснули в темряві.

— Наприклад... — вона на секунду затрималася, наче даючи йому можливість відступити, але він цього не зробив.

Артем обережно торкнувся її щоки, повільно нахиляючись. Їхні губи зустрілися в ніжному, але впевненому поцілунку. Час зупинився, а весь світ звузився до цього моменту.

— Ми справді вибрали не найкращий час для цього, — прошепотів він, коли їхні губи розійшлися.

Зоряна усміхнулася, поклавши голову йому на плече.

— А хіба у нас колись буде кращий?