Читати книгу - "Флористка, Viter"

Вони швидко рушили в темряві, ховаючись у тіні будівель, поки місто навколо них оживало сиренами поліцейських машин. Артем тримався ближче до Зоряни, відчуваючи, як її плечі напружені від адреналіну. Вона зупинилася біля покинутого гаража, озирнулася і відчинила двері.

— Нам потрібно залягти на дно, хоч на кілька годин, — тихо сказала вона.

— Це тобі не здається підозрілим? — Артем уважно оглянув приміщення. — Якщо вони нас вистежують, це буде перше місце, куди заглянуть.

— Вони ще не знають, що ми втекли саме сюди. У нас є перевага у часі, але ненадовго.

Артем зітхнув, визнаючи її правоту, і зачинив двері. У гаражі було темно і сиро, проте це краще, ніж залишатися на відкритому просторі. Зоряна витягла телефон і швидко переглянула повідомлення.

— Вадим вийшов на зв’язок. Він каже, що наші "друзі" планують нову зустріч сьогодні ввечері в доках. Це наш шанс дізнатися більше.

— Ти справді хочеш туди піти? — Артем насупився. — Ми навіть не знаємо, скільки їх буде.

— Саме тому і треба перевірити. Якщо ми не дізнаємося, хто за цим стоїть, нас ліквідують швидше, ніж ми зможемо щось зробити.

Він мовчки подивився на неї, а потім кивнув.

— Тоді вирушаємо за кілька годин. Але цього разу ми будемо готові.