Читати книгу - "Флористка, Viter"

Зоряна встигла першою помітити, як у руках нападників блиснули зброяні стволи. Вона миттєво перекинула стіл, створюючи тимчасове прикриття. Бар наповнився вигуками та звуками пострілів. Артем, не гаючи часу, вихопив пістолет і зробив кілька прицільних пострілів у відповідь, змушуючи нападників відступити.

— Нам треба вибиратися звідси! — крикнув він, переглянувшись із Зоряною.

Вона кивнула і ривком піднялася на ноги, прикриваючи Артема, поки той допомагав Вадиму встати. Останній був блідий, але на диво швидко орієнтувався в ситуації.

— Є чорний хід, — просичав він, показуючи рукою в бік підсобки.

— Тоді рухаємося! — наказала Зоряна.

Вони стрімко прорвалися крізь напівтемне приміщення, ухиляючись від куль. Позаду все ще лунали крики і глухі удари меблів, які перекидалися від хаосу.

Чорний вихід вів у вузький провулок, затінений високими стінами сусідніх будівель. Ледь опинившись на вулиці, Вадим різко зупинився.

— Далі я не йду, — пробурмотів він. — Вони мене знайдуть, якщо залишуся з вами.

— Або вб’ють, якщо підеш сам, — Артем схопив його за плече, але Вадим лише похитав головою.

— Я знаю, як зникнути. Але вам слід поквапитися, якщо хочете дістатися до тих, хто за всім стоїть.

Зоряна швидко обмінялася поглядом із Артемом, вагаючись лише секунду, а тоді різко кивнула.

— Гаразд. Бережи себе.

Вадим зник у темряві, а вони рушили вперед, залишаючи за собою бар, що наповнювався сиренами поліцейських машин. Гра ставала ще небезпечнішою.