Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

— Роню…

— Ти серйозно?! Тебе були?! Викрали?! Хотіли… — вона не могла домовитися, її голос зірвався.

Я кивнула.

Вона схопилася на ноги і почала нервово ходити по кімнаті.

— Мамо, це божевілля!

— Я знаю.

Вона зупинилась і подивилась на мене.

— Ти повинен повідомити в поліцію.

— Вже зробила.

— І що?

— Поки нічого.

— Чудово. Просто чудово.

Я важко зітхнула.

— Слухай, Роню. Ти не виходиш на вулицю найближчі три дні.

— Що?!

— Все, без обговорень.

Вона роздратовано схрестила руки на грудях.

— Я не маленька.

— Роню, будь ласка.

— Ясно. — Вона зітхнула і сила на дивані, закривши обличчя руками.

Я мовчки встала і пішла у ванну.

Після всього цього тіла просто не було.

Я почала знімати прикраси.

Каблучку. Ланцюжок. Браслет…

Я опустила очі на зап'ястя. Браслета не було.

Я шарпнулася назад у кімнату.

Почала ритися в кишенях, на столі, в сумці.

Його не було.

— Ні-ні-ні…

Я сілу на ліжко і стисла голову руками.

Він був на мені. Я точно пам'ятаю.

Ще сьогодні…

Мене немов у груди хтось ударив.

Я втратила його на тій проклятій закинутій будівлі.

Я заплющила очі.

Лука.

Браслет, який ти мені подарував.

Єдине, що залишилось.

Як я могла його втратити?!

Я втиснула пальці в лоба, відчуваючи, як наростає паніка.

Я його поверну.

Я маю.

Але не сьогодні.

Я побачила час, лягла на ліжко і втупилася в стелю.

В голові знову крутилася одна й та ж думка.

Ну чому він помер?