Читати книгу - "Трохи більше ніж колишні, Вайлет Альвіно"

«Невже не запам’ятав? А решту він, здається, схоплював на льоту.»

– Точно… Миколаївна. Думаю, скоро запам’ятаю, – хлопець очевидно дражнився й, наскільки я зрозуміла, хотів перейти на менш формальне спілкування. Але допускати цього я не збиралася. Точно не в перший день роботи.

– Ну, якщо тобі так важко запам’ятати ім’я своєї начальниці, то, думаю, ми не спрацюємося.

– Ну що ви… не варто так гарячкувати, – усміхнувся він. – Я точно скоро його вивчу. І я приніс вам обід, аби загладити свою провину.

– Провину?

– Ну, складнощі з іменем… І до того ж це ж через мене ви сьогодні настільки зайняті. Хотів віддячити.

– Ну що ж… дякую.

Коли я забирала пакет із його рук, краєм ока помітила Максима, який ішов до свого тимчасового столу. В руках у нього був прозорий пакет з обідом. Я вже хотіла запитати, навіщо він йому, чи він не встиг пообідати, але мене випередила Жанна.

– Ви ж пообідали, навіщо вам ще одна порція?

Максим глянув на пакет, перевів погляд на мене, потім на Жанну й глухо відповів:

– Це я взяв собі вечерю. Не матиму часу сьогодні готувати…

– Так ви ще й готуєте… – одразу підхопила Жанна, і офіс заполонило обговорення, наскільки прекрасні чоловіки, які вміють добре готувати. Максим у розмову не втручався. Власне, як і я. У мене були зайняті й рот, і думки зовсім іншим. А от новачку довелося відповідати на запитання надто цікавої Жанни.

– А ти, Вадиме, вмієш готувати? – хитро запитала вона.

– Я? – І чомусь він поглянув на мене так, що я ледь не вдавилася, тому вирішила не звертати на нього уваги й спокійно доїсти. – Мені ще є чого повчитися. Але так, вмію.

– Ооо, пощастить твоїй дівчині.

– Ви думаєте?

– Впевнена на сто відсотків.

На щастя, обідня перерва закінчилася, розмови стихли, і всі повернулися до роботи. Сьогодні Вадим був буквально приклеєний до мене цілий день, а от Максима після обіду я вже більше не бачила.