Читати книгу - "Шляхи свободи. Відстрочення"

Старий обернувся до Гітлера; він дивився на це хирляве дитяче личко, цей комариний писок і почувався приголомшеним до глибини душі. Увійшов Ріббентроп, промовив декілька слів німецькою, й Гітлер подав знак докторові Шміттові. «Щойно стало відомо, — англійською сказав доктор Шмітт, — що уряд Бенеша оголосив загальну мобілізацію». Гітлер мовчки розвів руками, як людина, котра шкодує, що події підтвердили її правоту. Старий люб'язно усміхнувся, і в очах його спалахнув багровий відблиск. Відблиск війни. Йому залишалося тільки вдавати з тебе розгніваного, як робив це фюрер, тільки розводити руками: «Бачите? Отак воно!» і стос тарілок, який балансував у його руках уже сімнадцять днів, як стій брязне додолу. Доктор Шмітт із цікавістю глянув на нього, йому подумалося, що це, мабуть, так спокусливо — розвести руками, коли вже сімнадцять днів тримаєш у них цілий стос тарілок, думалося: «Ось і настала історична мить», думалося, що старому гендляреві з Лондона доведеться скрайніми засобами рятувати свою голу-голісіньку свободу. Тепер фюрер і старий мовчки дивилися одне на одного, й ніякий перекладач уже не був їм потрібен. Доктор Шміт відступив назад.

Він вмостився на лавці на майдані Желю й поклав біля себе банджо. Під платанами стояли темні голубі сутінки, лунала музика і був уже вечір, щогли рибальських кораблів стриміли немов би з-під землі, прямісінькі, чорні, а потойбіч порту у сотнях вікон спалахувало світло. Якийсь хлопчисько вихлюпував воду із фонтану; на сусідній лавці посідали інші мурини і поздоровкалися з ним. Він був не голодний, і пити йому не хотілося теж, викупався він перед пірсом, та ще зустрів здоровецького кудлатого чолов'ягу, котрий неначе з місяця впав, і той почастував його вином, — і все це було добре. Він дістав із чохла банджо, йому хотілося заспівати. Ще мить, одна-однісінька мить, він відкашлюється, прочищає горлянку, ще мить — і він заспіває, Чемберлен, Гітлер і Шмітт мовчки чекали війни, ще мить — і вона увійде, нога набрякла, та це минеться, ще мить — і він звільнить її від черевика, сидячи на ліжку, Моріс щосили стягав узуття, ще мить — і Жак з'їсть свій суп, Одетта вже не чула цього ледве чутного дратівливого шоркання, феєрверк, сила-силенна гвинтівок, що мають вибухнути залпом, ще мить — і сонця, кружеляючи, шугонуть угору, її ляля, ще мить — і запахне абсентом, і гаряча патока щедро потече на його паралізовані стегна, і гучний та ніжний голос полине над зеленим листям платанів; ще мить: Матьє вечеряв, Марсель вечеряла, Даніель вечеряв, Борис вечеряв, Брюне вечеряв, їхні миттєві душі по вінця були наповнені маленькими в'язкими втіхами, ще мить — і вона увійде, закута в сталеві лати, війна, якої боїться П'єр, війна, з якою змирився Борис, війна, якої прагне Даніель, війна, велика війна стоянів, божевільна війна білих. Ще мить — і вона вибухнула в Мілановій кімнаті, ринула всіма вікнами, з ревом увіллялася до помешкання Єґершміттів, блукала докруг кріпосних валів Марракеша, віяла над морем, руйнувала кам'яниці по вулиці Руаяль, наповнила Морісові ніздрі мерзенним сопухом лайна і духом перекислого молока, її ще не було на ланах, на заводах, на фермах, вона гралася в цура й пека поміж двома дзеркалами троїстого люстра в оздобленому ліпленням салоні готелю «Дрезен». Старий провів долонею по лобі й тихим голосом промовив: «Що ж, якщо хочете, то ми можемо приступити до постатейного обговорення вашого меморандуму». І тоді доктор Шмітт зрозумів, що знову наступив час перекладача.

Гітлер підійшов до столу, й у чистому вечірньому повітрі полинув гучний прегарний голос; на п'ятому поверсі готелю «Массілія» його почула жінка, яка вийшла на балкон подихати вечірньою прохолодою, вона гукнула: «Ґомесе! Ось іди послухай цього мурина, це просто диво!» Мілан подумав про свою ногу, і рум'янець на його щоках погас, він міцно стиснув Аннине плече і сказав: «Вони не захочуть мене взяти, я вже ні на що не здамся». А неґр співав. Шарль Віґ'є був мертвий, його бліді руки лежали на простиралі, дві жінки сиділи біля нього й балакали про те, що коїться на світі, вона відразу ж перейнялися приязню одна до одної, Жаніна взяла махрового рушника й витерла руки, а потім почала витирати його стегна, Чемберлен сказав: «З приводу першого параґрафу в мене є два заперечення», а неґр співав: «Bei mir, bist du schon», і це означало: для мене ти найвродливіша.

Коло нього зупинилися дві жінки, він знав їх, Аніна й Долорес, повії з вулиці Ласідон, Аніна сказала йому: «Диви! Ти співаєш?», і він нічого не відповів, просто співав, і жінки усміхалися йому, й Сара нетерпляче гукала: «Ґомесе, Пабло, а йдіть-но сюди, що ви там робите? Тут якийсь мурин співає, це просто диво».

СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ

Коли вибило шосту годину в Кревіллі, татусь Крулар увійшов до жандармерії й постукав у двері. Він думав: «Вони збудили мене». Він подумав, що так і скаже їм: «Навіщо ви мене збудили?» Гітлер спав, Чемберлен спав, його ніс виспівував, мов сопілка, Даніель сидів на ліжку, спливаючи потом, він думав: «Це був усього лиш кошмар!»

— Зайдіть! — гукнув лейтенант жандармерії. — А, це ви, татусю Круларе? Треба буде попрацювати.

Івіш застогнала уві сні й перевернулася на другий бік.

— Мене розбудив малюк, — сказав татусь Крулар. Він зі злістю зиркнув на лейтенанта і сказав: — Либонь, сталося щось важливе…

— Ох, татусю Круларе, — сказав лейтенант, — настала пора намащувати лижі!

Татусь Крулар не любив лейтенанта. Він відказав:

— Я й не знаю, що воно таке, ті лижі. Лиж у мене немає, я ношу тільки сабо.

— Пора намащувати лижі, — повторив лейтенант, — лижі пора намащувати: така халепа, що нехай йому дідько!

Без вусів лейтенант скидався на дівчину. У нього був лорнет і червоні щоки, як в учительки початкових класів. Він схилився вперед і, розставивши руки, вперся у стіл кінчиками пальців. Татусь Крулар дивився на нього й думав собі: «Це він послав розбудити мене».

— Вам сказали, що треба прихопити із собою горнятко