Читати книгу - "Чарівна ти"

Вигнувши спину, Пенні протиснула два пальці в анус, але марно намагалася знайти чорну кульку.

Голос за її спиною промовив:

— Сама ти їх не витягнеш. — Це була Алюет. Кінозірка пішла за нею до кабінки туалету. Вона стояла, спокійно оцінюючи еротичну дилему Пенні. — Минулого року, — визнала Алюет, — мене спіймали у цьому самому туалеті. Мене врятував помічник офіціанта. Сміливий хлопчик-підліток. Наче зміїну отруту, він висмоктав чорну кульку з мого анусу.

Пенні виставила лобок уперед і заблагала:

— Будь ласка, — голос більше нагадував шепіт.

Алюет оцінила оголену вульву й неголосно присвиснула:

— Ось чим ти привабила Максвелла, мишеня. Ще ніколи я не бачила такої прегарної «кицьки», як у тебе. — Вона облизала губи. — Такої чарівної.

З піхви Пенні крапало на підлогу, почали утворюватися калюжі.

— Дай собі волю, — порадила Алюет. — Лише завдяки значним потокам твоїх жіночих соків камінці-коханці можна зрушити з місця! — Алюет стала навколішки на кахельну підлогу, обхопила руками стегна Пенні. Кінозірка міцно притиснула губи до дівочої піхви, що ненастанно сочилася, та почала смоктати. Пенні нахилилася, осідлала прекрасне обличчя. Вона відчула, як пальці Алюет нишпорять у її прямій кишці.

Нарешті оргазмічна злива почала стихати. Алюет відірвала рот від промежини Пенні та сплюнула рожеву кулю в унітаз. Позбавившись партнерки, чорна кулька легко вислизнула з анусу й опинилася між пальцями акторки. Вона показала її Пенні, перш ніж жбурнути у воду. Обидві магніти зі страхаючою силою притиснулися один до одного, Алюет змила їх у каналізацію. Оглянувши зіпсований макіяж Пенні, вона промовила:

— Не дякуй мені, мишеня. Одного дня ти пошкодуєш, що не померла від задоволення. — Вона підійшла до дзеркала, почала поправляти власну змазану помаду й додала: — Для тебе все надто пізно. Невдовзі ти станеш однією з нас, його рабинею.

Коли вони не ласували смачною їжею поміж славетних людей, водій возив їх туди-сюди між пентхаусом Максвелла в Парижі та його палацом у долині Луари. Там вона блукала гучними палацовими залами, роздивляючись безцінні антикварні речі, які до Макса належали багатьом відомим людям. Відомість призводить до самотності. Поки вона прогулювалася садами біля палацу, за нею з дахів спостерігали охоронці з кулеметами, а приховані камери документували кожен її крок.

Пенні згризла суглоби пальців, щоб придушити здригання від екстазу. Вона гадала так: якщо зловживатиме передозуванням насолодою ще пару місяців, задоволення вистачить на решту життя. На мить вона замислювалася над більш глобальними проблемами, на кшталт долі жінок у Судані, але потім Макс таємно всовував у неї нові неймовірні винаходи, й розум її знов затьмарювався. Ейфорія стирала все. У неї не залишалося сил дратуватися через кар’єру юриста, що зайшла в глухий кут, або через злиденне майбутнє її сивіючих батьків у Небрасці. Або через глобальну зміну клімату. Вона повністю зосередилася на своєму тілі, на теперішньому моменті дивовижних відчуттів. Не існувало ні минулого, ані майбутнього, і Макс умів її тримати. Від його дотиків весь світ рушився. Нічого не існувало поза Парижем, поза його ліжком, поза її власним пульсуючим клітором.

Вона отримала все, що мало б, як їй говорили, зробити її щасливою: вбрання від «Гуччі», надзвичайний секс, відоме в кожному домі ім’я, але з кожним днем почувалася дедалі жалюгідніше. Не допомагала навіть думка, що всі навкруги вважають, ніби вона несамовита від щастя. Ніхто не бажав чути про проблеми розчарованої Попелюшки; вона мала жити довго та щасливо. Але це… Нічого з цього навіть віддалено не нагадувало ту велику місію, яку вона сподівалася віднайти.

Майже завзято вона почала відлік. Залишилося лише вісімдесят сім днів.

У своєму віці Пенні знала, що вона повинна жити широко, бути досяжною для людей, устрявати в халепи. Вона воліла напитися на одній із галасливих вечірок, які її подруга Монік, напевно, організовувала саме цієї миті. Вона б навіть задовольнилася членами «Сігми Чі» з бляшанками пива та хлопцями з братерства, що залякують своїми постійно збудженими членами дівчат.

У пентхаусі або в палаці, коли вони залишалися наодинці, Макс ніколи не бажав розмовляти. Він лише волів випробовувати на ній свої тантричні, чи як їх там… винаходи. Вона запевняла себе, що на нього щось постійно тисне. За місяць «Чарівна ти» з’явиться на ринку, тому все має бути бездоганно. Проте Пенні постійно намагалася вплинути на його настрій. Розповідала йому жарти. Хвалила його машини, волосся, одежу, а він лише знизував плечима від її лестощів.

Навіть похід по крамницях у столиці Франції не приносив задоволення. Вона безліч тижнів тільки й мандрувала розкішними крамницями. Найвидатніші дизайнери змагалися за те, щоб Пенні носила їхнє вбрання. Хай би що дівчина вдягла, її запевняли, що вона має фантастичний вигляд. Вони навіть запропонували їй хабар задля того, щоб вона вбирала їхні марки на великосвітські заходи. Усе було пронизано фальшю. Пенні знала, що виглядає жахливо, а їм потрібна лише реклама. У неї була надто коротка та товста шия. Замалі груди. Вони навіть були різні за розміром. А стегна заширокі. Дзеркала в ательє не вміли обманювати.

Доки вона не стала відомою, мешканці Нью-Йорка відкрито глузували з її фігури, але вони принаймні казали правду.

Єдина красива річ у її тілі — геніталії. А Пенні навряд чи могла попросити Крістіана Лакруа сконструювати їй вечірню сукню, яка підкреслювала б її принади.

Блукаючи по крамницях, Пенні шукала дарунки, які би втішили Макса. Але це було нелегко. Що можна подарувати чоловіку, який має все? Який був зі всіма? Єдина річ, яка, здавалося, вабила Максвелла, — коли новий зразок або нова формула приносила їй ще більше задоволення. Чим більше збуджувалася вона, тим більше радів він. Пенні усвідомила це й зважилася подарувати йому єдиний можливий дарунок.

Якогось вечора, коли один пристрій — іграшка на кшталт соснової шишки, яка мала би збільшуватися у неї всередині та в основу якої був покладений якийсь колумбійський пристрій, — коли він зазнав невдачі, Пенні вдала, що все чудово. Було приємно, але не більше того. Пенні побоювалася, що вона переситилася.