Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чорне Сонце 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорне Сонце"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорне Сонце" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 68
Перейти на сторінку:
лягла.

– Ну, ти даєш, х-га-га! – вигукнув Сіроманець. – Лебедю ж треба підсадити якщо вже не лебедиху, то хоча б качку, а не качура. Ясно, що втече.

– Та ні, – сказав Андрій. – Карлуша не по цих ділах, він уже старий. Чотири роки для лебедя – це все одно що мені сімдесят. Йому потрібна пара для душі, щоб було з ким побалакати.

– А він ще й говорить у тебе? – спитав Сіроманець.

– Аякже! Кожна птаха і звірина говорить, хіба ти не знав?

– Ні, – сказав Сіроманець. – Я думав, вони, ці птиці, квокчуть, сокорять, кукурікають, сичать, ґелґотять, але розмовляють лише папуги.

– Ні, які там у сраці папуги? – розсердився Андрій. – Папуги тільки повторюють завчене, а Карлуша говорить навіть зі мною.

– Як?

– Дуже просто.

Штепа витягнув шию, вигнув її дугою, склав губи дзьобом і так заджеркотів, що всі, хто був у шинку, повернули голови в наш бік. Навіть малий «циганчук» перестав махати ногами й витріщив чорні очиці на Штепу.

Андрій поманив його пальцем, але малий, засоромившись, відвернувся і знов замахав ногами. «Циганка» ж чомусь дивилася не на Штепу, а на Маестро, в очах якого стояв сум навіть тоді, коли він сміявся з Андрія, що враз перекинувся в лебедя.

Наша розмова дедалі жвавішала й набрала таких обертів, що, коли в Сіроманця заграв телефон, він одійшов убік. З окремих уривків фраз я зрозумів, що він говорить із ненею.

– Все добре… не хвилюйся… їм нормально, ось і зараз вечеряємо з хлопцями… вареники, голубці… ну, це ж Київ, а не якась глушина… ні, дощів немає… під дощем ми не працюємо… коли приїду?… ну, здамо об’єкт, і приїду, не переживай…

Маестро раптом підвівся і підійшов до шинквасу. Він купив у Зорби морозиво. Потім несміливо підійшов до малюка й простягнув йому лакомину. Малий сторожко подивився на матір. Розгублений Маестро зняв з ескімо обгортку, щоб показати, що то морозиво, а не казна-що, і знов простягнув малюкові. Той обережно взяв, лизнув, глянув на матусю й заходився лизькати раз за разом.

Маестро зачудовано дивився на малого.

Жінка всміхнулася до нього стомленими очима.

Маестро сів за наш стіл щасливий. Я давно його таким не бачив.

– Жаль, немає гітари, – сказав він.

– Пацани, в кого є гітара?!!! – схопився на рівні Штепа. – Негайно потрібна гітара!

Греки, які сиділи за столом, всі разом поволі повернули до нього голови.

– Пацани, будь ласка, – сказав Андрій. – Я заплачу…

– Вам как – только поіграть? – спитав найсимпатичніший грек із кучерявим, як в Одиссея, волоссям.

– Та як завгодно! Якщо продасте – я куплю.

Греки повільно, дуже повільно перезирнулися. Потім усі разом так само повільно кивнули головами до Одиссея.

– У мєня єсть, – сказав той. – Дома.

– Неси, – сказав Штепа. – Я купую!

Ми ще не встигли випити по чарці, ще «циганчук» не долизькав своє ескімо, як Одиссей уже стояв на порозі. Його лице було таким урочистим, наче він щойно повернувся з мандрів до своєї коханої, хай і зрадливої Пенелопи, котру й тепер він застав за столом з женихами.

У його руках була чорна гітара. Красива чорна гітара з такими вигинами, як шия Карлуші. Це була не гітара, а чорний лебідь з шістьома струнами на грудях.

Маестро ковтнув слину.

Андрій примружив око.

– Нє прадішіві! – гукнула з-за столу п’яненька Пенелопа.

Одиссей підійшов до Андрія напружений, постояв, повагався, теж ковтнув слину, потім набрав у груди повітря. На його лобі виступив дрібний піт.

– Тріста рублєй, – видихнув він.

– Скільки? – не повірив своїм вухам Штепа. Він швиденько перевів у голові курс валют і спитав: – Вісімдесят гривень?

– Нєт, – похитав кучерявою головою грек. – Тріста! Ну да, грівен.

– То так і кажи!

Андрій дістав із кишені гроші й віддав Одиссею три стогривенні купюри. Потім узяв з його рук гітару і простягнув Маестро.

– Твоя!

Розчулений Маестро погладив лебедині вигини інструмента й відразу заходився його налаштовувати.

– Слиш, брат! – Штепа, теж розчулений, обернувся до кучерявого. – Давай хоч познайомимося.

– Льоша, – подав той руку.

– Льоша? – розчаровано перепитав Штепа.

– Ну да, Алєксєй.

– А я Андрій! Штепа, – потиснув йому руку наш друг, у якого і позивний був Друг. – Ти ж грек? – спитав він.

– Ну, грек…

– Тоді стій тут.

Андрій підійшов до шинквасу.

– Слиш, Зорба! У тебе узо[8] є?

– Аткуда? – здивувався шинкар.

– Тоді дай ще великий чорний «Немирів».

Розрахувавшись, Штепа широким жестом поставив пляшку на стіл перед Пенелопою та її женихами.

Льоша подивився на нього з підозрою, ніби щось прикидаючи в голові, і раптом спитав:

– А ти случайно нє родствєннік Нелі Штепи?

– Кого-о-о? – не зрозумів Андрій, хоч насправді він давно вже звик до цього запитання. Колись і ми у нього таке питали.

– Ну, нашєй Нелі Штепи! – сказав Льоша. – Мера Славінска.

– Я що, схожий на баригу? – спитав Штепа. – Не плутай болт із трамвайною ручкою.

– Ізвіні, брат, – сказав Льоша. – Я думал, ето тєбє панравіцца.

– Ізвіняю, – Андрій чудно пересмикнув плечима й нарешті повернувся за наш стіл.

І тут десь заграла плакуча гітара. Грала вона в руках Маестро, який після кількох знайомих мені акордів несподівано заспівав «Besame mucho». Він співав приплющивши очі й не бачив, як усі знов озирнулися до нашого столу – Зорба, Одиссей, Пенелопа та її женихи, малий «циганчук» перестав махати ногами й теж оглянувся, лише його матінка, навпаки, сором’язливо опустила вії. Можливо, вона знала іспанську, як знав її трохи і я (недавно почав вивчати після французької), тому не могла спокійно дивитися на чоловіка, котрий просив цілувати його так гаряче, як востаннє, адже це й справді була його остання ніч з коханою, після якої вони розлучаться назавжди.

Доспівавши (всі, окрім «циганки», заплескали у долоні), Маестро обережно відставив гітару до стінки, і в його очах було стільки смутку, що ми не могли не заспівати веселої. Переморгнувшись із Миколою Вечором, ми майже в один голос ушкварили «Як служив я в пана», й оскільки цю пісню знали всі, то до нас приєдналися Єгер, Сіроманець і Єрмолай. Ми співали натхненно, з душею, розгойдуючись на стільцях та зводячи високо вгору брови, і так проспівали до того місця, де наймит-нетяга уже заслужив у пана і курку-шабатурку, і качечку, і гусочку, й індика, тоді проспівали повтор, як той індик дик-дик, дик-дик, а та гуся сю-ся, сю-ся, а та качка ка-ка, ка-ка, а та курка-шабатурка по садочку ходить та й ходить, а тоді замість теляти, яке хвостом метля, ми доточили свої слова, і вийшло:

Як служив я в пана та й п’ятеє

1 ... 18 19 20 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорне Сонце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорне Сонце"