Читати книгу - "Степовий пірат"

Перший, командувач українського фронту, якому підпорядковувалась бригада Махна, прибуває на місце вже 28 квітня. Почесна варта стоїть струнко, оркестр грає «Інтернаціонал», Батько доповідає: «Комбриг Батько Махно. На фронті тримаємося успішно. Триває бій за Маріуполь. Від імені революційних повстанців Катеринославщини вітаю вождя українських радянських військ». Рукостискання і огляд війська.

Антонов-Овсієнко вражений: одягнуті абияк, з випадковою зброєю, але вигляд мають молодецький і бойовий. Час на перемовини. Більшовик не зачіпає суперечливих тем, говорить узагальнено про перешкоди у спільній боротьбі й необхідність дотримання дисципліни. Махно однак дозволяє собі згадати про звинувачення, що лунають на адресу «повстанців Катеринослава». Він перераховує їхні успіхи і обіцяє наступні, якщо буде відновлено постачання зброї та обмундирування. Антонов-Овсієнко оцінює його промову: «Голос не сильний і ледь хрипкий, говір м’який — загалом, невеликий оратор, але як його слухають!».

Комфронт (командувач фронту) описує організацію штабу як зразкову, підкреслює, що тут відчувається рука фахівця (начальником штабу є присланий більшовиками Яків Озеров). Приймає рапорт про ситуацію на фронті. Важко розраховувати на нові успіхи, хоча добровольців багато і з них можна було б сформувати кілька дивізій, але бракує озброєння, набоїв і обмундирування. Махновці скаржаться на «чрезвичайку», яка арештовує анархістів, і на продзагони, що безкарно грабують селян. Звинувачення в бандитизмі висміюють. Підкреслюють, що єврейські погроми караються смертю. Не визнають, що виганяли більшовицьких комісарів. «Самі повтікали», — твердять вони.

Надходить пора обіду. Гостей приймає Галина Кузьменко. При столі місцеві діячі хваляться, що завдяки їхній праці Гуляйполе має тепер три середні школи, дитячий садок і «дитячі комуни». Збудовано також десять військових госпіталів, у яких лікується близько тисячі поранених. На жаль, немає жодного доброго хірурга. «Їжа проста, але ситна, якась червона наливка», — записує Антонов-Овсієнко.

Нарешті настав час для розмови віч-на-віч. Батько заперечує донесення про антирадянські плани свого штабу. Заспокоює, що вважає себе «вільним комуністом» і що йому ближче до більшовиків, ніж до анархістів. На завершення, тиснучи руку Антонова-Овсієнка і дивлячись йому просто у вічі, Махно каже з натиском, що допоки він стоїть на чолі повстанців, антирадянських дій не буде, а буде нещадна боротьба з буржуйськими генералами.

Зворушений візитом до Гуляйполя, комфронт Антонов-Овсієнко надсилає телеграму до більшовицького керівниц-тва України. Він пише, що стаття «Геть махновщину» спо-внена інсинуацій і має провокаційний характер. Вона шкодить боротьбі з контрреволюцією. Поодинокі інциденти не можуть заступити героїзму Батька та його людей. Командувач фронту Антонов-Овсієнко надсилає перелік найбільш нагальних потреб махновської бригади: чотири мільйони рублів, мундири, двадцять сім польових кухонь, сім тридюймових гармат, бронепотяг і набої до нещасних італійських рушниць. Крім того, обов’язково слід прислати двох хірургів і двох лікарів загальної практики з комплектом ліків.

Остаточно своє враження Антонов-Овсієнко підтверджує в записці, яку надсилає голові Ради народних комісарів Української РСР Християнові Раковському. Він пише, що Махно, його командири і загони «пройняті бажанням зламати контрреволюційне казацтво й офіцерство», а Гуляйполе — це «один із найкультурніших центрів Новоросії». У бригаді панує свобода агітації, більшовицькі політичні комісари працюють без перешкод. Можна також поширювати партійну літературу. Батько виступає рішуче проти погромів, за які тут передбачена смертна кара. Він сам і його штаб живуть украй скромно, «ознак бандитизму не видно». Комфронт зауважує, що бригада має дуже скромне обмундирування, а половина солдат — боса. Що ж до головних командирів, то сумнівів немає: «Всі вони колишні солдати.., з війни повернулися щонайменше унтер-офіцерами. Матеріал відмінний, але потребує обробки». І доходить висновку: «Махно проти нас не виступить; політична робота наша і можлива, і необхідна в усьому районі; цькування Махна треба припинити».

Мешканець Гуляйполя Іван Пантелеймонович Шаповал згадує весну 1919 року:

— Це було на весіллі Макара Коростильова та Ївги з Бочанської сотні. Все село гуляло. Були також махновці з самим Батьком на чолі. Посадили його за стіл, на почесне місце. Він всівся у своїй шкірянці й почав пити. А оскільки від танців стало душно, він вийшов на подвір’я прохолонути. А там собака на ланцюгу аж душиться від люті. Гавкає і рветься, ніби роздерти його хоче. Вийшла стара Коростильова з хати і каже: «Несторе Івановичу! Не підходьте близько, бо він вас розірве».

А Батько відразу шмигнув до собаки. Той зразу ж затих, ліг і голову поклав на передні лапи. Махно відв’язав його і взяв на руки. Увійшов з собакою до хати, поклав його під стіл, а сам далі — їсти й пити. Гості дивилися, зачудовані. Пес лежав нерухомо, але ж усі знали, що без дрючка наблизитись до нього було неможливо. За годину Коростильова каже: «Несторе Івановичу, відпустіть, будь ласка, собаку». Махно не змушував себе просити. Замахнувся сильно і так копнув пса в бік, що той зі скавчанням вилетів з хати. Додому повернувся на третій день після весілля. Махна і пси боялись.

(Випадок описано у книжці Івана Кушніренка

і Володимира Жилінського «Гоп, куме, не журись...»).

Лев Каменєв, приятель Леніна, член політбюро Центрального Комітету Партії, з’явився у Гуляйполі 7 травня, більш як за тиждень після Овсієнка. Його супроводжував серед інших майбутній маршал Радянського Союзу Климент Ворошилов. Гостей зустрічали з почестями, знову грав оркестр. Махнові урочисто вручили орден Червоного Прапора, брязкальце, що мало погамувати його марнославство. Каменєв пам’ятав про отриману перед виїздом інструкцію Леніна: «З військами Махна тимчасово, доки не взято Ростов, слід бути дипломатичним». Він спокійно вислухав довгий перелік скарг на «чрезвичайку» і продовольчі загони, обіцяв допомогти в отриманні дозволу на збільшення бригади до розмірів дивізії.

Як і Антонов-Овсієнко, Каменєв виїхав із Гуляйполя досить задоволеним. Свої враження він виклав у розісланому до органів влади й опублікованому «Відкритому листі до командира 3 бригади тов. Махна». Попри те, що