Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Дякую. — Я проковтнула числа, намагаючись не показати, наскільки вони мене налякали. — Ти не міг би просто дати мені формулу…

— Що? І визнати, що моя сестра-дитина краще розуміється на математиці, ніж я? — Він фиркнув. — Будь ласка. У мене є якась повага до свого его.

Тепер я могла включити температуру до рівняння, яке враховувало приблизний кут входу, і це повинно було дати мені загальну картину події, виходячи з того, що метеорит нагрівся до 518 градусів під час проходження повітря. Це було не точно, але це було б досить добре для Натаніеля.

— Ви сказали, що з'ясували, що таке Метеорит? — Тембр знову змінився, коли він наблизив мікрофон до рота.

— Так. Виходячи з розміру кратера — вісімнадцять миль — і початкової глибини моря, я маю досить хорошу оцінку розмірів метеорита. — Я почала сипати цифрами, які мені дали. — У якийсь момент вони підуть з водолазами, щоб дізнатися про його хімічний склад, але поки-що зосередили зусилля на біженцях та відновленні… — Це змусило мене подумати про Євгена та Міртл.

— Можеш відповісти на окреме запитання для мене?

— Я не виконую домашні завдання з математики.

Він фиркнув.

— Як справи у Натаніеля?

— О… — я зітхнула і перевірила двері, щоб переконатися, що вони зачинені. — Він виснажений і розчарований, і ще не влаштований, так що… я продовжую думати, що буде краще, коли все закінчиться, але…

— Але це не закінчиться

— Ні, — я потерла лоб. — Як ви там?

— Ми тільки починаємо бачити біженців, але в основному все як завжди. — зітхнув він. — Це зміниться, коли погодні умови почнуть змінюватися.

— Зсув?

— Я точно не впевнений, але працюю над цим. Стільки осаду і диму в повітрі? — Я могла уявити, як він знімає окуляри і зітхає. — Може, ти зможеш відповісти на інше запитання для мене.

— Я досі не виконую домашнє завдання з математики для вас.

— Так, справді. Яким був його розмір?

— Я зможу дати тобі приблизне значення, як тільки зрозумію, наскільки ця річ була важкою. Навіщо це тобі?

— Тому що він випхав стільки води в повітря, що це вплине на погоду. Я хочу побачити, чи можемо ми передбачити, яким буде сезон ураганів.

Я посміхнулася стіні, ніби Гершель сидів навпроти мене.

— Добре. Чудово. Я зроблю домашнє завдання з математики, але ви знаєте про угоду.

— Так. — Він засміявся. — Ви можете прочитати усі мої комікси, але для цього потрібно приїхати до мене в гості.

— Як тільки ми закінчимо тут. — Як тільки Натаніель закінчить свої зустрічі, я поговорю з ним про переїзд до Каліфорнії.

Я відсунула обчислення від себе і вперлася головою в руки. Лайно. Мені знадобилися два вечори, щоб вирахувати всі змінні. І зараз? Я тричі переглядала розрахунки, і якщо десь була помилка, я її не бачила. Я подзвонила Гершелю, але це було після роботи, і вони вечеряли. Хто знає, що зробила їхня прислуга з моїм повідомленням.

Відштовхнувшись від стола, я встала і почала крокувати по кабінеті. На столі поруч чекала запіканка. Міртл принесла її в якийсь момент. Частини вже не було, а виделка була брудна, але я не пам’ятала, щоб я їла.

Біль пробіг від мого правого ока над лобом. Мені потрібен був Натаніель. Я зібрала сторінки разом, включаючи первісні розрахунки щодо впливу метеориту та охайніші аркуші, де я їх переробляла. Він все ще буде в штабі. Я могла би… що? Витягнути його з наради? Ніщо на цих сторінках не зміниться, якщо я почекаю, коли він повернеться додому.

Але мені потрібен був мій чоловік, і я була потрібна йому зараз. Потирання ока трохи полегшило біль. Якщо мої обчислення не були помилковими, то деякі оригінальні висновки жахливі. Одна з величин, ймовірно, перебільшена. Я зробила помилку.

Я вхопила тарілку зі столу і віднесла на кухню. У будинку було темно, крім світла над плитою. Натаніелю потрібно було вже повернутися додому. І він мабуть, не надто затримається. Я могла набратися терпіння.

Я зішкребла решту запіканки у раковину, потім стала біля кухонної мийки, щоб помити посуд. У Ліндхольмів була нова блискуча посудомийна машина, і вода, що бігла по моїх руках, трохи заспокоїла мене. Після того як я вклала тарілку в стійку, я постояла якусь мить, щоб вода стекла з пальців.

Вхідні двері відчинилися. Дякую, Боже. Я витерла руки рушником для посуду і побігла назустріч Натаніелю. Він усміхнувся, побачивши мене, і нахилився, щоб поцілувати.

— Привіт, красуне.

— Мені потрібно щось тобі показати. — я зморщилася. — Вибач. Я маю на увазі, як пройшов твій день? Ти переконав їх, що росіяни не воюють з нами?

— Не зовсім. Але тепер президент Браннан хоче перезапустити NACA і змусити нас шукати інші астероїди. — Він послабив краватку. — Що ти хотіла мені показати?

— Це може почекати до ранку. — Я намагалася бути хорошою дружиною, незважаючи на мою тривогу, бо справді, інакше сьогодні вночі нічого не вийде, крім того, щоб зробить його таким же безсонним, як і мене.

— Ельма. Ні. Мені не хочеться, щоб мене всю ніч били.

— Били?

— Так. Коли ти неспокійна, ти кидаєшся і б'єш мене уві сні.

— Я… — Звідки він знає, що я