Читати книгу - "Чекаючи на Боджанґлза"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нагорі був Свен, мій голландський друг, який десятком мов говорив одну й ту саму фразу. У Свена була чудова голова, він був розумний, але в нього був дивний передній зуб, через який він весь час плювався, щоразу той зуб ніби збирався випасти. Свен у минулому житті був інженером, саме тому він записував просто тонни статистики в свій учнівський зошит. Він захоплювався багатьма дуже важливими речами. Наприклад, записував результати матчів з поло протягом багатьох років, у нього можна було будь-що запитати, тоді він рився в своєму зошиті та дивовижним чином знаходив там результати, нашкрябані в куточку аркуша, це вражало. Також він цікавився життям Пап Римських, із ними було так само, він записував їхнє громадянство, дати народження, тривалість правління… Свен був просто невичерпним джерелом знань. Ліки забули вивезти з його голови цю наповнену по вінця частину. Але було ще щось таке, що Свен любив найбільше на світі — французький шансон. Він завжди гуляв із причепленим на пояс плеєром і навушниками на шиї, справжній тобі музичний автомат. Коли він співав, я відходив подалі, бо боявся, що його зуб таки випаде та полетить мені в обличчя. Він співав добре та голосно, вкладав у пісню всю душу, від щастя заливаючи її слиною. Якось він навіть заспівав Клода Франсуа, оту його пісню про молоток, і так я зрозумів, чому Тато перетворив його портрет на мішень для дротиків, було справді геть не людяно співати такі пісні. Якби в мене був молоток, то я би розбив плеєр Свена, аби він припинив співати цю жахливу пісеньку. А так я дуже любив його пісні, тому ніколи не залишався послухати, як він співає, особливо якщо при цьому він розкидав руки, як літачок, і від цього хотілося разом із ним відірватися від землі. Але Свенові було веселіше, коли він був сам, а не в компанії лікарів і медсестер.
Також була Повітряна Кулька. Це я її так назвав, бо вона так ніколи і не відповіла на моє запитання, як її звати. Тому було потрібно придумати їй ім’я, бо у всіх є право на ім’я чи бодай на прізвисько, бо так зручніше знайомитися та представлятися, тому я вибрав ім’я замість неї. Повітряна Кулька — це було просто. Вона працювала психічно хворою повний робочий день. Коли голова в неї поїхала, то залишила по собі лиш одну коробку. Тому в руках вона тримала пакувальний папір з повітряними бульками, якими вона цілий день лускала, дивлячись у стелю та клюючи таблетки. Ліки їй вливали через руку, тому що в неї самої не було апетиту. А от рука в неї могла спожити цілі літри, не набравши ні грама зайвої ваги, така вже дивна дама. Медсестра сказала, що до переїзду Повітряна Кулька робила огидні речі і що таблетки не давали злим демонам повернутися до її мозку. Вона лускала ті повітряні бульки, тому що сама мала голову, наче та наповнена повітрям булька, тобто повітря їй було властиве. Коли мої вуха вже починали тонути в піснях Свена, я йшов дивитися на стелю разом із Повітряною Кулькою, слухаючи «клац-клац» бульок, які вона лускала, це був справжній релакс. Іноді Повітряна Кулька випускала ще трохи повітря з інших отворів, і тоді доводилося тікати якомога швидше, бо ліків від цього не було.
Часто до Повітряної Кульки в гості приходив Йогурт, смішний чувак, який вважав себе президентом. Йогуртом назвав його не я, а персонал клініки. Він весь був якийсь повний по вінця, ніби вилазив із усіх дірок, як повидло з пиріжка, був м’яким, як сметана чи йогурт, тому справді весь час здавалося, що він от-от потече. Його голова поїхала, мозок переїхав, але завдяки лікам замість того мозку в голову поселився інший, зовсім новий. Йогурт на обличчі мав смішні бородавки, навколо рота в нього завжди залишалися крихти від печива, це було направду огидно. Аби приховати свою потворність, він мастив гелем і зализував назад своє волоссячко, можливо, він думав, що приклеєне до голови вороняче крило — це шикарно. Він часто приходив до Повітряної Кульки, всі в клініці говорили, що в нього до неї почуття. Цілими годинами він дивився, як вона пускає гази та тріскає наповнені повітрям бульки на пакувальному папері, та говорив із нею про його професію президента. Кожне речення він починав з я, я, я, я, при тривалому слуханні це виснажувало. В коридорах він усім тиснув руки з до смішного серйозним виразом обличчя, ніби таким чином боровся за голоси виборців. Щоп’ятниці ввечері від влаштовував збори, де говорив про свою роботу, після цього проводив вибори за допомогою картонної коробки для бюлетенів, і це всіх дуже пожвавлювало, навіть попри те, що він завжди перемагав на виборах, тому що був єдиним кандидатом. Свен рахував бюлетені та все записував собі в зошит, потім виспівував результати, а згодом Йогурт ставав на стілець для інавгураційної промови, при цьому мав переможний вираз обличчя. Тато казав, що в того харизма, як у кухонної табуретки, але, зрештою, Йогурта всі любили. Як президент він був смішний, але як пацієнт — цілком добрий.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чекаючи на Боджанґлза», після закриття браузера.