Книги Українською Мовою » 💛 Езотерика » Прекрасна одержимість 📚 - Українською

Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прекрасна одержимість" автора Ллойд К. Дуґлас. Жанр книги: 💛 Езотерика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 91
Перейти на сторінку:
тижнів і завертаючи за гострий ріг щодня.

Відгукнувшись на загальний галас, що пророкував велике багатство, незліченні компанії прийшли на моторний ринок, де конкуренція стала безжалісною, цинічною. На катастрофу були приречені усі, окрім кількох найхитріших, найвідважніших, найщасливіших. Меррік повною мірою пережив усі тривоги піонера, який без компаса вів довгий поїзд зляканих емігрантів через невторовану пустелю. Упродовж тридцяти років дуже мало його часу й думок уникали цього тяжкого обов’язку.

І тому, коли в сімдесят два він втомлено зліз з тигра, якого осідлав, – подія, заради якої було скликано помпезний вітальний банкет у Торговій палаті провінційного містечка Аксіон – то вже був перевтомленим старим зі статками, вартими двадцять мільйонів доларів, високим тиском і цілим стосом бентежних спогадів.

Кліф… Господи!.. Яка трагедія!.. Матір – лякливий бурий дрізд, а не жінка – померла, коли хлопцеві минуло двадцять. Ніколас майже не сумував за нею. Того року збудовано великі магазини. Хлопця він майже не бачив. Час від часу відбувалися короткі й бурхливі сімейні наради – Ніколас, свавільний і красномовний, Кліффорд, мовчазний і пихатий – але вони вели лише до більшого відчуження.

Ніхто не сказав би, що він мало старався оточити свого сина можливостями. І справді, якби цієї мети могли досягти гроші, то в Кліфа був би шанс. Ніколас завжди відганяв свої острахи цією відповіддю.

– Бог знає, що я досить стратився на нього!.. Я ж не можу його няньчити сам!

Але тепер, коли вимушена бездіяльність спонукала його до поважних роздумів, Ніколас осмислив усе, поклавши лікті на коліна, звісивши порожні руки. Старе алібі не годилося.

І не було також підстав сподіватися те, що молоде покоління зміниться на краще. Певна річ, Боббі був милим хлопцем. Ніколаса тішив його бистрий розум, чарівна усмішка, повсякчасна увага до забаганок свого діда, однак він не подавав жодних надій на успіх. Окрім факту, що він грав на піяніно як професійний артист, мав незвичайне вміння заводити й берегти дружбу і спромігся закінчити коледж, Боббі не тішив тим, що коли-небудь візьметься за щось вартісне в житті. Він питиме і гасатиме на авто, гратиме в гольф та азартні ігри, полюватиме й рибалитиме, одружиться з якоюсь дурненькою, розпусною, нафарбованою дівулею і втомиться від неї; літуватиме в Канаді, зимуватиме в Каннах, відрізатиме купони, шукатиме поради в кравця, фінансуватиме симфонічний оркестр, з’явиться на програмках кількох благочинних організацій і стане на трибуні, коли республіканський кандидат на посаду президента прибуде до міста; і, врешті-решт, його покладуть у крипту великого, голоского, готичного мавзолею поряд з марнотратником Кліффордом.

О так, час від часу проблискувала надія; звичайна фосфоресенція, якої вистачало лише, щоб зробити темряву ще густішою, коли згасав спалах.

В останній день навчання внука на випускному курсі… то було заняття в середині року, усі врочистості відкладені до актового дня… Ніколас приїхав до містечка Університету штату і пообідав зі своїм старим приятелем, деканом Хімічного факультету. Він випростався й засяяв, коли професор Ґарланд зауважив:

– Не знаю, чи тобі про це відомо, Мерріку, але твій хлопчисько має нахил до хімії.

– Правда? Поговори з ним; ти ж не відмовишся, Ґарланде? Це важитиме набагато більше – коли пролунає з твоїх уст!

Ґарланд здійснив довгий обряд змішування чаю й окропу і тільки тоді відповів:

– Хімія вимагає важкої праці, старий! А твій хлопець знає, що працювати йому не треба!

І коли обличчя Ніколаса опустилося, Ґарланд додав розрадиво:

– Не звинувачуй його. Навіщо йому одягати гумовий фартух і бабратися в гидких розчинах та отруйному смороді, коли він має змогу трохи потішитися життям.

* * *

Сьогодні увечері старий Ніколас позбувся важкого тягаря. Він не був готовий до новини про своє щастя, і хоча його душа співала, опущені плечі свідчили про важкість ноші, яку щойно скинув він. Він любляче поклав брунатну, як пергамент, руку на плече Боббі, і разом вони попрямували з їдальні до просторої бібліотеки. То була святиня старого. Від викладеної горіхом стелі і аж до самого китайського килима її стіни було вкрито стелажами з незрівнянною і невивченою класичною літературою. Пожива для розуму, яку споживав Ніколас в ті дні, переважно складалася з детективних оповідань, на диво подібних за сюжетом і стилем. Не те що Ніколасу бракувало глузду читати щось краще. Він просто втомився думати.

Вони попростували до бібліотеки, і змучений старий, зітхнувши, опустився у своє улюблене крісло. Детектив у кольористій обкладинці лежав лицем донизу на столі. Боббі узяв його, прочитав уголос заголовок і посміхнувся.

– Світла, Grandpère?

Він підніс вогник до кінчика сигари старого.

– Захопливе чтиво?

Ніколас деякий час енергійно попихкав, як пробитий ковальський міх, і відповів:

– Інспектор саме допитує кухарку, Боббі, і вона знає, що постріл пролунав точнісінько десять на дванадцяту, позаяк у той час вона завжди випускає кота.

– Ви мусите вже досить добре знати звички тієї кухарки, Grandpère. Вона ж одна і та сама, чи не так, у всіх цих оповіданнях?

– Певно що ні, сер, – заперечив Ніколас. – Остання кухарка була чоловіком!

– Боббі кортіло опинитися на самоті, і він намагався зацікавити діда художнім твором, щоб дістати нагоду утекти. Емоційне напруження минулої години, безперечно, втомило його Упевненість, яку він показав старому, була вислідом багатьох днів серйозних роздумів; і ночей також, коли він ходив кімнатою годинами, розглядаючи своє попереднє рішення у світлі будь-яких можливих контраргументів. Але тепер, коли він вибрав майбутній шлях, було б цілком чесно повідомити про це діда. І він це зробив. Він доклав свідомих зусиль, щоб уникнути драматичних моментів.

1 ... 18 19 20 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прекрасна одержимість"