Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Броніслава повернулася до Львова і влаштувалася служницею. Вона не мала власних дітей, була мовчазна і згадувала про свої мандри лишень іноді, ніби між іншим. Наприклад, коли закуповували велику кількість яєць, вона радила Софіїній мамі тримати їх у вапняній воді або у вугільному пилі, бо завдяки цьому їй одного разу вдалося довезти свіжі яйця до Австралії й вони не зіпсувались упродовж кількох тижнів подорожі кораблем. Тож коли в усіх свіжі продукти давно закінчились і вони змушені були перебиватися сухими бісквітами, Броніслава годувала свого коханця вареними яйцями, рисом (їй одній на цілому кораблі вдалося вберегти рис від хробаків) і поїла свіжим козячим молоком. Вона домоглася дозволу взяти зі собою на облавок корабля живу козу. Броніслава страшенно пишалася своєю практичністю й ощадливістю, завдяки якій вони з коханцем могли подорожувати з комфортом за порівняно невеликі гроші.

— Просто треба пильнувати, які папери підписуєш, — любила повторювати вона.

І була щодо цього дуже вправною. Наприклад, одне з улюблених шахрайств капітанів кораблів — продавати вино пасажирам за дуже високими цінами, тоді як переважно вартість вина входила в ціну харчування під час подорожі, яку всі сплачували разом із квитком. Окрім Броніслави, мало хто вчитувався в цей пункт, надрукований особливо дрібними літерами в самому кінці угоди. Тож чимало пасажирів потому платили за поганеньке вино космічні суми, тільки не Броніслава.

Вона також завжди брала зі собою в подорож кольорову постіль, бо помітила: коли віддати корабельним пралям білу, то нова білизна ніколи не повернеться до власника, а замість неї віддадуть стару та подерту.

Про свого колишнього чоловіка Фелікса Пфайфера, з яким вона й досі вважалась офіційно одруженою, Броніслава не згадувала ніколи, а він тим часом і далі працював на головному двірці у Львові.

Того дня Фелікс Пфайфер, як завжди, вийшов на перекур. З місця, де він курив, було добре видно кінцеву зупинку електричного трамвая, який ось уже добрих кілька років як витіснив колишній кінний. І це подобалося Феліксові. Тепер на вулицях почистішало, трамвай почав їздити значно швидше, ніж до того, і можна було не боятися, що коні схарапудяться і перевернуть вагони. Фелікс уже майже докурив і востаннє кинув оком на зупинку, майже порожню в обідній час. І раптом застиг на місці. У жінці, котра тримала за руку кількарічну дівчинку, він раптом упізнав Броніславу. Спершу вирішив, що йому привиділося, та невдовзі серце забилося пришвидшено, — він і не сподівався, що через стільки років ця позбавлена сорому жінка, котра розбила йому серце, викличе в нього ще якісь почуття. Йому стало цікаво, чи це справді вона. Він іще мить повагався, а тоді швидко спустився до зупинки.

Над’їхав трамвай. Жінка, а це і справді виявилася Броніслава, разом із геть не схожою на неї дівчинкою сіла в перший вагон. Фелікс зайшов у другий. Він визирав із вікна, готовий вистрибнути слідом за ними на кожній зупинці, та Броніслава з малою доїхала аж до кінця, до Повиставової площі. Ховаючись за спинами нечисленних перехожих, Фелікс зайшов слідом за Броніславою та Софією до Стрийського парку. Софія, як завжди, першим ділом підбігла до чоловіка з лотереєю «Коло щастя» і купила собі «льос». Застрибала від радощів, вигравши кишенькове двостороннє люстерко й одразу ж пустила зайчика просто в очі Феліксові. Він примружився, затулився і тихенько вилаявся.

— Купила би ліпше цукерку, — докорила Софії ощадлива Броніслава.

— Я поміняю люстерко на три цукерки завтра у дворі,◦— усміхнулася Софія, і вони рушили далі алеєю парку.

Броніслава розповідала Софії про те, як уперше в житті побачила летючу рибу під час подорожі до екватора.

— Вона кольорова? — допитувалася дівчинка.

— Ні, сіра. Трохи схожа на оселедець. Але з крилами, — відповідала Броніслава.

— А підстрибує високо?

— Коли я побачила її вперше, то мало що розгледіла, — таке було сонце. Але потому ті риби завжди закидало вітром на палубу, і зранку їх лежало все кілька. Інакше їх і не зловиш, хіба вітром занесе. Вони фест високо підскакують, але частіше летять над водою, і то досить далеко.

— А молюсків ти ловила, коли подорожувала на кораблі?

— Тільки раз, — відповіла Броніслава. — Дуже гарний був один — його називали фісоліда. Така фіолетова, з довгим гребенем. Вона мені так подобалася, що я зробила сітку і зловила одну. Хотіла намалювати. Але коли вона висохла, то зробилася зовсім прозора і витекла. Мені стало шкода, що я таку красу знищила, і далі я їх уже не ловила.

Фелікс крався за ними, ховаючись за кущами щоразу, коли йому здавалося, ніби Броніслава збирається озирнутися. Він намагався не думати, що влаштує йому начальник на роботі за цю самовільну прогулянку, яка, здається, обіцяла бути довгою. Сподівався він тільки на те, що дівчисько незабаром стомиться, зголодніє і попроситься додому. Та Софія з апетитом наминала привезену зі собою велику прецлю і невтомно бігала алеями парку. Феліксові гули від утоми ноги…

Коли нарешті повернулися на трамвайну зупинку, Броніслава та Софія знову сіли в перший вагон, Фелікс — у другий. Він знову визирав із вікна, готовий вистрибнути слідом за ними на кожній зупинці, проте вони і тепер проїхали до кінцевої. Фелікс тужливо подивився у бік двірця, де його вже точно розшукують на роботі, але продовжив іти слідом за Броніславою та Софією до самої Зиґмунтовської, з кожним кроком пересвідчуючись, що маршрут складало, мабуть, це розбещене дівчисько, котрому просто хотілося якомога довше покататися трамваєм. Запам’ятавши браму та двері, за якими зникла Броніслава, Фелікс чимдуж помчав назад, на роботу. Його не було понад дві