Читати книгу - "Варвар у саду"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Однак невдовзі доля відвернулася від міста вовчиці. Смерть Манфреда, останнього Гогенштауфена, який прислав на допомогу Сієні своїх жорстоких світловолосих вершників, означала поразку гібелінів у всій Італії. Економічною катастрофою для сієнців стала карколомна кар’єра золотого флорина.
У завше вірному імператорській ідеї місті стався переворот, і на зміну владі Двадцяти Чотирьох прийшов уряд Новескі, або ж Дев’яти, обраних з-поміж добрих купців, які належали до партії гвельфів. Починаючи з 1277 року, впродовж близько вісімдесяти років, панував цей уряд, купецький до мозку кісток, не схильний до авантюр, меткий і миролюбний. Вони й справді купили дуже багато. У ті часи постав кафедральний собор, Дуччо намалював Велику Маесту, а Амброджо Лоренцеті на великій фресці оповів про радощі життя під добрим урядуванням.
Проте внутрішні чвари тривали й далі. Посварених косить чорна смерть. Велетенська епідемія наче вогнем прокотилась усією Європою, забираючи життя третини її мешканців. Пошесть спалахнула в 1348 році. Вона кинула зловісну тінь на квітучу цивілізацію. Історики сієнського мистецтва поділяють малярство на періоди до і після епідемії. «Виникла пустка, hiatus в історії. Всі будови були припинені в момент розпалу». Інший дослідник додає: «Велика епоха кафедральних соборів і хрестових походів закінчилася гниттям і жахом».
«…Одні вмирали через брак догляду, інші — попри найкращий догляд. Байдуже, сильну чи слабку статуру мала людина; пошесть косила всіх однаково, навіть тих, кого лікували всіма можливими засобами. Звісно, найгіршим у цьому нещасті було психічне пригнічення, яке виявлялося в усіх, хто відчув себе хворим, — адже тоді людина втрачала надію та скорялася хворобі, втрачаючи імунітет… Люди помирали у цілковитому хаосі, покійники лежали стосами, хворі лежали на вулицях і навколо джерел, напівживі від спраги… Коли ж бо зло розлилося на повну силу, а ніхто не знав, що діятиметься далі, всі почали легковажити рівно законами Божими, як і людськими. Відкинуто всі поховальні звичаї, яких колись дотримувалися; кожен ховав покійників, як міг…»
Це не фрагмент із італійських хронік, а уривок із «Пелопоннеської війни». Слова Фукідіда, втім, однаково добре змальовують жах епідемії в Сієні, яка забрала містові три чверті мешканців.
Падіння уряду Дев’яти ще більшою мірою поглибило анархію в найшаленішому з тосканських міст, якому безупинно загрожували напади могутніх кондотьєрів, скажімо, жазливого [так у оригіналі. — Прим. верстальника.] Джона Гоквуда, званого також Акуто.
Ґвалтовні й часті зміни урядів зазвичай призводять — і саме так було в Сієні — до виникнення численних і розсварених політичних партій. Партія-переможниця зазвичай виганяла з міста прихильників переможеної фракції. Тисячі політичних емігрантів, яких називали фуорішиті, блукали, як Данте, всією Італією.
Еміграція консервує політичні концепції, і можна з подивом прочитати, що Пандольфо Петручі, тиран місцевого походження, якому Сієна завдячує останній період стабільності, був прихильником партії Новескі через сто років після вигнання її з міста.
Разом із групою емігрантів Пандольфо здобуває Сієну і встановлює тут самовладний режим, іль Маґніфіко. Історики оцінюють його по-різному. Він дуже імпонував Мак’явелі, бо любив вітчизну, був розсудливим, передбачливим, а стилет і отруту використовував як ліки, тобто лише в міру потреби. Йому вдалося ненадовго затримати карусель фракцій. Він також зазнавав поразок: перебував у короткому вигнанні з вини свого смертельного ворога Чезаре Борджії. Під час п’ятнадцятилітнього панування Пандольфо невпинно лавірував поміж папством, флорентійцями та французами. Чи був він великим? Що й казати, він не міг рівнятися з Медічі. То був Маґніфіко на сієнську мірку. Годинники у цьому місті били невблаганно: будеш провінцією.
Медічі він також був не рівня у тому, що нащадки Пандольфо нічим особливим не вирізнялись, і нічого не вийшло з успадкуванням тиранії, бо синочки мали надто малі голови, а крім того, були пристрасними ґвалтівниками.
Хоча XVI століття розпочалося для міста вовчиці добре (Пандольфо Петручі помер щойно в 1512 році), агонія Сієни була неминучою. Тим разом республіці зашкодили проімператорські симпатії. Іспанський король Карл V, скориставшись внутрішніми заворушеннями, з метою начебто помирити між собою партії, захопив місто, посадив там намісника і, о жах, збудував у межах мурів фортецю для іспанського гарнізону. Сієнцям вдалося за підтримки французів прогнати іспанців, але місто потрапило в стан облоги. Історія незалежної республіки ввійшла в останню, прикінцеву фазу.
До міських брам наближається флорентійська армія, посилена жорстокими іспанцями, які збуджують повсюдний страх. Навколишні села спалені, а дерева вкриті шибениками. Месьє Блез де Монлюк, барвиста фігура, з роду гасконець, із вибору сієнець, чепурун, забіяка та бабник, замикається у місті.
Облога тривала від початку 1554 аж до весни 1555 року. Оборона, попри загальний голод, була героїчною й тривала навіть тоді, коли маршал Строцці, котрий керував походом французьких військ на допомогу Сієні, був розгромлений. У боях брали участь також і жінки. Хоча сієнці харчувалися вже тільки пацюками й мишами, був улаштований гучний карнавал. Сієна гинула вигадливо. Врешті 2 квітня була підписана капітуляція. Зрештою, доволі почесна, адже вона містила умову, що ті, хто не бажає миритися з новою владою, можуть покинути місто. Розпочався ексод — довга кавалькада найвідоміших громадян, вози з майном, а в ар’єргарді, під звуки барабанів і з розгорнутими прапорами, — захисники міста. Монлюк піднесено волав: «Vous êtes dignes d’une immortelle louange»[25]. Так кажуть над труною.
Усього цього з вежі не видно. Проте ратуша така ж, як у часи, коли там урядували Новескі; той
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варвар у саду», після закриття браузера.