Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віктор Анж Гійом Гранде»
— Розмовляєте? — сказав дядечко Гранде, старанно згортаючи листа по тих самих складках і ховаючи його в жилетну кишеню.
Він подивився на небожа сумирно й боязко, приховуючи свої почуття й розрахунки.
— Зігрілися?
— Цілком, любий дядечку!
— Гаразд, а де ж наші дами? — сказав дядько, забувши, що небіж ночуватиме в нього.
В цю мить увійшли Ежені й пані Гранде.
— Нагорі все готове? — спитав старий, заспокоюючись.
— Усе, тату.
— Добре. Якщо ви стомилися, небоже, Нанон проведе вас до вашої кімнати. Певна річ, це не апартаменти для франта! Але ви пробачите вбогим виноградарям, у яких ніколи нема зайвого су. Податки в нас відбирають геть усе.
— Ми не будемо заважати вам, Гранде, — мовив банкір, — Може, вам треба погомоніти з небожем. Зичимо вам усього найкращого. До завтра!
Після цього всі повставали, і кожен відкланявся відповідно до своєї вдачі. Старий нотар узяв під дверима свого ліхтаря, засвітив його і запропонував Грассенам провести їх. Пані де Грассен не могла передбачити події, що скоротила візит, і її служник ще не прийшов.
— Можна запропонувати вам руку, пані? — спитав абат Крюшо пані де Грассен.
— Дякую, пане абате. Я піду з сином, — відповіла вона сухо.
— Зі мною дами не можуть себе скомпрометувати, — зауважив абат.
— Та дай же руку панові Крюшо, — промовив чоловік.
Абат повів гарненьку даму досить швидко, і вони випередили всіх на кілька кроків.
— Цей юнак, пані, дуже милий, — сказав він, стискаючи їй руку. — Прощавайте кошики, виноград уже зібрано! Доведеться вам попрощатися з мадмуазель Гранде. Ежені належатиме парижанинові! Якщо тільки цей кузен не закоханий у якусь парижаночку, ваш син Адольф матиме в його особі суперника, найбільш…
— Облиште, пане абате! Юнак дуже скоро помітить, що Ежені дурненька, що їй бракує, свіжості. Ви звернули на неї увагу? Вона була сьогодні жовта, як лимон.
— Може, ви вже допомогли кузенові розгледіти це?
— І навіть без ніяких церемоній…
— Сідайте завжди коло Ежені, пані, і вам не доведеться багато говорити цьому юнакові про його кузину, він сам зробить порівняння, яке…
— Передусім він обіцяв прийти до мене обідати післязавтра.
— О, якби ви схотіли, пані…— сказав абат.
— А чого, по-вашому, мені треба схотіти, пане абате? Чи не збираєтесь ви давати мені лихі поради? Не для того дожила я до тридцяти дев'яти років, дякувати Богові, з незаплямованою репутацією, щоб скомпрометувати її, навіть якби йшлося про всю імперію Великого Могола. Ми обоє в такому віці, коли люди знають, що вони кажуть. Думки у вас надто непристойні для духовної особи. Фе! Це гідне Фоблаза[11].
— Так ви, значить, читали «Фоблаза»?
— Ні, пане абате, я хотіла сказати «Небезпечні зв'язки»[12].
— Ах так! Ця книжка незрівнянно моральніша, — усміхнувся абат. — Але ви вважаєте мене таким зіпсованим, як сучасні молодики. Я просто хотів вас…
— Посмійте лише сказати, що ви не збиралися радити мені щось бридке! Це ж ясно! Якби цей юнак, дуже милий, мушу визнати, почав упадати за мною, він не думав би про свою кузину. В Парижі, я знаю, деякі доброчесні матері жертвують отак собою задля щастя й майбутнього своїх дітей, але ми живемо в провінції, пане абат…
— Так, пані.
— І,— вела далі вона, — ні я, ні мій син Адольф не захотіли б і ста мільйонів, куплених такою ціною.
— Люба моя пані, я й не казав про сто мільйонів. Така спокуса була б не під силу ні вам, ні мені. Я просто гадаю, що порядна жінка може собі дозволити цілком пристойне, чесне і легке кокетство без наслідків, що є навіть частиною її світських обов'язків і що…
— Ви гадаєте?
— Чи не слід нам, пані, спробувати краще ставитись одне до одного?.. Дозвольте висякатись. Запевняю вас, пані,— мовив абат, — що він наводив на вас свій лорнет куди прихильніше, ніж на мене; але я пробачаю йому, що він шанує красу більше, ніж старість…
— Ясно, — казав голова своїм грубим голосом, — що паризький пан Гранде посилає свого сина в Сомюр із цілями вищою мірою матримоніальними…
— Але в такому разі кузен не звалився б як сніг на голову, — відповів нотар.
— Це нічого не означає,— зауважив пан де Грассен, — наш старий уміє мовчати.
— Де Грассен, друже мій, я запросила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ежені Гранде. Селяни», після закриття браузера.