Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— От ви і вдома, пані,— сказав нотар.

Розпрощавшися з трьома Грассенами, троє Крюшо рушили додому, пускаючи в хід властивий провінціалам дар аналізу, щоб всебічно вивчити велику подію, яка сталася цього вечора і докорінно міняла позиції крюшотинців та грассеністів. Вартий подиву здоровий глузд, що керував діями цих великих дипломатів, примусив і тих, і тих відчути необхідність тимчасового союзу проти спільного ворога. Адже вони, об'єднавши зусилля, повинні були не допустити, щоб Ежені покохала свого кузена, а Шарль думав про свою кузину. Чи міг би встояти парижанин проти лукавих натяків, солоденьких наклепів, хвалебного лихослів'я, проти простодушних заперечень, які мали безупинно лунати навколо нього, обліплюючи його, як бджоли обліплюють воском нещасного слимака, що попав до них у вулик?

Коли четверо родичів лишилися самі в залі, пан Гранде сказав небожеві:

— Пора лягати. Сьогодні вже пізно говорити про справи, які привели вас сюди; завтра ми знайдемо слушний час. Ми снідаємо о восьмій годині. Опівдні ми з'їдаємо трохи фруктів, шматочок хліба, випиваємо по склянці білого вина; потім обідаємо, як і парижани, о п'ятій годині. Такий у нас порядок. Коли вам захочеться оглянути місто чи околиці, ви вільні, як вітер. Ви пробачите, якщо справи не завжди дадуть мені змогу супроводити вас. Можливо, ви тут почуєте в місті розмови про моє багатство: «Пан Гранде — те, пан Гранде — се!» Нехай собі говорять, ці балачки не шкодять моєму кредиту. Але кишені у мене порожні, і в свої літа я працюю, як бондарчук, у якого тільки й є поганий струг та пара дужих рук. Ви, можливо, скоро самі переконаєтеся, чого вартий кожен гріш, коли його добувають у поті чола… Гей, Нанон, принеси нам свічку!

— Сподіваюся, небоже, там буде все, що потрібно для вас, — сказала пані Гранде, — а коли чогось забракне, гукніть Нанон.

— Люба тітонько, це малоймовірно: я, здається, захопив із собою все, що треба! Дозвольте побажати доброї ночі вам і кузині.

Шарль узяв із рук Нанон запалену свічку, яскраво-жовтого кольору, залежану в крамниці й таку схожу на лойову, що пан Гранде, не підозрюючи, що в його домі є воскові свічки, не помітив такого розкошування.

— Я проведу вас, — мовив старий.

Замість того щоб вийти із зали через двері під аркою, Гранде урочисто провів гостя коридором, який відділяв залу від кухні. Двері на пружині з великим овальним склом замикали коридор з боку сходів, щоб звідти не так тягло холодом. А проте взимку там гуляв вітер і, хоча щілини в дверях до зали затикалися спеціальними валиками, в коридорі було не дуже тепло. Нанон позасувала вхідні двері, замкнула залу і спустила при стайні вівчарку, що гавкала так хрипко, наче в неї був ларингіт. Ця люта тварина визнавала тільки Нанон. Обидві сільські істоти, вони розуміли одна одну.

Коли Шарль побачив пожовклі й закурені стіни коридору, де від важкої дядечкової ходи тремтіли сходи з трухлявими поручнями, його протверезіння пішло rinforzando[13]. Хлопцеві здалося, що він потрапив на куряче сідало. Обернувшись, він запитливо подивився на тітку й кузину, але ті так звикли до цих сходів, що їм і на думку не спала справжня причина його здивування — вони прийняли його погляд за вияв дружнього почуття, і відповіли дружніми усмішками, які вкинули хлопця в розпач.

«На біса батько послав мене сюди?» — запитував він себе.

Вийшовши на першу площадку, він помітив троє дверей; без наличників, пофарбовані в червоне, вони зливалися з брудними стінами, тільки на них були взяті на болти залізні штаби з кінцями у формі язиків полум'я, такої самої форми були й накладки на замкових щілинах. Двері проти сходів, що вели в кімнату над кухнею, були, здається, замуровані. Справді, в ту кімнату, що служила Гранде кабінетом, можна було пройти тільки через його спальню. Єдине вікно, крізь яке туди проникало світло, захищали знадвору грубезні залізні грати. Нікому, навіть пані Гранде, не дозволялося туди входити. Старий бажав там лишатися на самоті, як алхімік біля свого горну. В кабінеті, очевидно, була якась хитра схованка; тут зберігалися всілякі цінні папери, тут були терези для зважування луїдорів, у цій кімнаті ночами таємно виписувалися квитанції, розписки, рахунки; тим-то ділові люди, бачачи Гранде завжди готовим до всяких ділових операцій, могли подумати, що йому допомагає якась фея чи демон. Немає сумніву, що в той час, коли Нанон хропла, аж стіни тремтіли, коли вівчарка чатувала, позіхаючи у дворі, коли пані й мадмуазель Гранде міцно спали, саме сюди приходив старий бондар ніжити, пестити, пригортати, перегортати, пересипати своє золото. Стіни були грубі, віконниці надійні, він розглядав плани своїх володінь, на яких було нанесено всі плодові дерева та кущі й підраховано урожай до найменшого пагона.

Навпроти цих замурованих дверей був вхід до кімнати Ежені. Далі, в кінці площадки, містилися подружні покої, що займали весь фасад будинку. Кімната пані Гранде була суміжна з кімнатою Ежені, до якої вели скляні двері. Кімната хазяїна відділялася від кімнати дружини перегородкою, а від таємного кабінету — грубою стіною.

Дядечко Гранде примістив небожа у високій мансарді над своєю кімнатою, щоб чути, коли гість входитиме і виходитиме. Дійшовши до середини площадки, Ежені з матір'ю поцілувалися, потім, сказавши Шарлеві кілька слів, холодних на устах, але напевне гарячих у серці дівчини, вони розійшлися по своїх кімнатах.

— От і ваша кімната, небоже, — сказав Шарлю дядечко Гранде, відчиняючи двері.— Коли треба буде вийти, покличте Нанон. Без неї собака розірве вас, і не пискнете. Спіть спокійно. На добраніч. Ха-ха! Наші дами тут натопили, — додав він.

В цю мить з'явилася дебела Нанон, несучи грілку.