Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Святослав прокинувся після солодкого сну, який був викликаний шаленим викидом пролактину. Емма зі «сплячої красуні» – перетворилась на чарівницю, яка з пристрастю відгукувалась на його дії. Вона особлива.
   Він дивився на неї… на її оголену спинку… на грайливо розсипане волосся, по-подушці… на ніжки, які виглядали з під ковдри... на вуста з перчиком, які він би куштував і куштував. Йому стало соромно, що він не розповів їй правду. Проте, зараз… коли вона зголосилась бути з ним… проводити дні і ночі,… він не міг і не хотів все псувати. Пізніше він все розповість,… але не зараз…
   Святослав згадав, що його телефон вимкнений. Він скривився, уявляючи скільки там пропущених. Треба увімкнути телефон… якби не хотілось. Але це буде через хвилину… він ще трішки хотів насолодитись Еммою і її красою.
   Ця ніч – подарувала йому щось нове. Проте, що так багато говорять і так важко знайти… Він добре розумів свої почуття і знав, що покохав її. Все ж таки, він вже не юнак… і добре знає, де справжні почуття, а де лише пристрасть. В цій жінці – він знайшов і те і інше. І це поєднання – було подарунком долі. Дякуючи тому, що сестра віддала йому квитки, а Емма вирішила знайти себе саме у Карпатах – вони зустрілись. І це доля.
   Цікаво, вона готова до другого раунду?
   Святослав широко і задоволено усміхнувся, - розмірковуючи, що вони можуть знову зробити. Але дивлячись на ніжний сон Емми, він вирішив дати їй відпочити, а сам обережно встав з ліжка, одягнув боксери і пішов до кухні, приготувати каву і взяти щось перекусити.
   Зійшовши до кухні, він увімкнув телефон. За вікном ще було темно, світати почне за хвилин сорок. Він хотів, як найшвидше усе зробити і повернутись до Красуні з перчиком. До його Красуні… його. Доки він вставляв хлібці у тостер і готував запашну каву, - один за одним приходили сповіщання про пропущенні дзвінки.
   Потім… потім він всім перетелефонує… не зараз. Святослав вийняв грінки, намастив їх варенням із шишочок, - Карпатський делікатес. Він від нього просто в захваті і дуже сподівався, що і Еммі буде до смаку.
   Задзвенів телефон.
   — Хай йому грець! — він стиснув кулак. — Обов’язково зараз?! — бурмотів він до телефону. Видихнувши, він відповів на дзвінок: — Алло.
   — Алло. Привіт, Святославе! Чому вимкнув телефон? Я цілий вечір дзвонила і ось почула, що ти знову на зв’язку – одразу набрала. — Щебетання Тіни пролунало у слухавці.
   — Тіно… повільніше, я ще навіть не прокинувся.
   — Добре, добре… Ти просто казав, що будеш завжди на зв’язку,… а потім пропадаєш. — Зітхнула вона.
   — Вибач Тіно… у мене були справи. — Мовив він, наливаючи вільною рукою каву у чашки.
   — Привіт… — пруморкотіла Емма, стоячи у дверях, і мило усміхаючись.
   — Привіт… — Святослав голосно ковтнув і завмер.
   — Алло… Алло… Святославе ти тут? — Тіна підвищила тон і знову запитала: — Ти тут, Святославе?
   — Так. Вибач. — Промовив він до Тіни. — Я зараз зайнятий. Не можу говорити. — Дивлячись у вічі Емми, сам він говорив це до Тіни.
   — Ти що не один? — запитала дівчина на тому боці слухавки.
   — Так, саме так. Потім поговоримо. — Він дав відбій, а потім натиснув кнопку вимкнення.
   — З ким ти говорив? — запитала Емма.
   — З твоєю сестрою. — Усміхнувся він.
   — От жартівник! — Емма розреготалась і підійшла до столика, де стояли чашечки з кавою. — А з моєю мамою вже поговорив? — сміючись, Емма відломила шматочок грінки і кинула до ротика.
   — Ще не встиг. — Засміявся він. — Як тобі варення?
   — Смачне… — Емма облизала великий пальчик і помітила, як очі Святослава загорілись. — Що?!
   — Дивлюсь і гадаю, скільки в тобі прихованих талантів… — Святослав зробив лише один крок – і все, вона в його обіймах. Узявши її рученятко в свою жменю, він облизав той пальчик. Який ще мить назад був у її ротику. — Смачно… дуже смачно. — Його очі блищали, дивлячись у її сині очі.
   — Святославе… — видихнувши його ім’я, вона голосно ковтнула. — Я хочу кави. — Зніяковівши від його дій, та голодного погляду, який натякав на те, що було уночі, Емма забрала руку і сіла на стілець.
   Він усміхнувся і сів навпроти.
   — Ти соромишся того, що було між нами? — його очі сміялись.
   — Як завжди питання ребром, пане Казанова?! — усміхнувшись, вона тікала від відповіді.
   — Я чекаю, Еммо…
   — Трішки. — Вона облизала губи і забрала погляд.
   — Мені сподобалась та Емма, яка була уночі… Яка знала, що хотіла і просила про це, - а я із великим задоволенням давав це своїй Еммі. Поверни мені її. — Він не відводив погляду від її чуттєвих губ.
   Емма слухала його голос, який був ще трохи сонним. Хриплий і до болю сексуальний… Його вуста кривить ледь помітна, чуттєва усмішка… так би і вп’ятись в ці губи.
   — Трішки… — зніяковіло відповіла Емма.
   — Чому? Тобі ж сподобалось. — Примружившись, він подивився на її шию і усміхнувся. Він трішки перестарався з поцілунком.
   — Бо я так ніколи не поводилась… для мене це незвично. — Емма подивилась у його блакитні сяючі очі і додала: — Це було неймовірно.
   — Це було приголомшливо. — Додав він, а потім раптом запитав: — Ти на лижах коли небуть каталась?
   Емма очманіла, як швидко він змінив тему, - від сексу… до лиж… Вау! Ну і маневри!
   — Колись… давно… з бабусею. Ми ходили на озеро і там була гірка. — Емма розпливлася в усмішці, згадуючи дитинство. Ностальгія… така солодка… — У мене були салатові лижі… довгі, не для дітей. — Гордо мовила дівчина.
   — Ну тепер у тебе є друга «довга» іграшка. — Він лукаво усміхнувся, а її щічки тим часом почервоніли. — Сьогодні обов’язково ще з нею пограєш.
   — Святославе! — начебто обурено скрикнула Емма.
   — Ти проти? — його підступне, провокаційне запитання, - зробило Емму ще червонішою. — Не чую відповіді?! — наполіг він.
   — Ні… не проти. — Вона часто задихала і, згадавши солодку ніч, облизала швидко пересохлі губи.
   — Правильна відповідь, Еммо… правильна. — Він поїдав її очима… Прозорий чорний халатик на червоній сорочці – збудив його фантазії… Але все потім… потім. Хай Емма – зголодніє до знемоги. — Слухняні дівчата – отримують значно більше. — Піддражнюючи її, він полюбляв дивитись, як вона злиться.
   — Я можу і передумати. — Заявила Емма.
   — Ні, не можеш. — Він встав, схопив руку Емми і змусив її встати. Вона ошелешено дивилась на нього. — Знаєш чому?
   — Чому?... — від його гарячого дихання на своїй шиї, Емма вже втрачала голову. Про яке протистояння взагалі може йти мова?! Вона біля нього, як морозиво на сонці.
   — Ось чому… — Він підхопив Емму і посадив на стіл. Розвівши їй ніжки, і вставши між ними, він стиснув шовкові стегна, а губами вп’явся у її вуста в довгому шаленому поцілунку. Емма обхопила його шию, хапаючись наче за рятівний жилет. Святослав повів рукою по внутрішній стороні її стегна і почув, як вона задоволено зітхнула. Його пальці торкнулись «пелюстків» і він задоволено промовив у її губи: — Ммм… не така ти вже і хороша дівчинко Еммо… цікаво, де ти загубила своє мереживо?
   — Це ти мені скажи, де воно? — задихаючись від його моторних пальців, які жваво хазяйнували на її «квітці», запитала вона.
   — Вони в кишені моїх штанів… — продовжуючи свою гру, щоб розпалити Емму, він сам ледь стримувався. Узявся за непосильну місію… він сам себе зводить з розуму. З яких пір – він садомазохіст?! — хочеш забери їх…
   Емма опустила руку з його шиї, і провівши нею по його грудях та торсу, змусила Святослава застогнати і зупинитись його пальці.
   — Що? Що таке Святославе? — піддражнила вона, і опустивши руку до його кишені, намацала не лише мереживо, але і свою «іграшку». Стиснувши «його» в кулаці, Емма запитала вдруге: — Щось не так?... — його очі спалахнули, а вже через мить вона скрикнула, відчувши його пальці глибоко у собі.
   — Красуне з перчиком… що?... Що таке?... Щось не так?... — нахабно з сексуально відвертою усмішкою, процитував він Емму.
   Емма дивилась у його очі, доки її рука пестила через штани його плоть, а він дарував їй насолоду, поглиблюючи свої пальці у неї.
   — Святославе… — її губи трішки розтулились, закликаючи до дій,… але… він усе припинив і забрав свої пальці. — Що таке? — перелякано запитала вона. Шок прочитувався на її обличчі.
   — Нас чекають лижі. — Задоволено сказавши це, Святослав провів пальцями, які щойно були у її розпаленому лоні по своїх губах. — Яка ж ти смачна, Еммо.
   — Смачного! Нахаба! — вона забрала руку з його кишені, не забувши забрати своє мереживо. Зістрибнувши зі стола, додала: — Шкода під рукою немає ковбаси!
   Він розреготався щосили.
   Неймовірна жінка!