Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Святослав сидів за столом у своєму кабінеті, нічого не роблячи. Думки не давали працювати, все крутилось довкола Емми.
   Хлопець встав зі стільця і попрямував до дверей, щоб вийти в хол і випити чашечку кави, але він не встиг навіть за ручку узятись, як отримав дверима по голові.
   — Ай! — потираючи чоло, Святослав дивився на підлогу, аж раптом побачив знайомі чобітки, які сам і ремонтував. Він швидко підняв очі і побачив свою Емму. — Ем… — видихнув він.
   — Вибач… вибач, я як завжди увірвалась наче «торнадо». — Емма торкнулась долонею його червоної плями на чолі від удару дверима.
   — Ем… ти прийшла… — Його серце калатало за двох. Щастя переповнило душу і йому здалось, що він парить над землею. Його Емма тут… вона повернулась.
   — Ти ж знав, що я прийду… Знав… — Емма крізь сльози усміхнулась. — Я дещо залишила у тебе…
   — І що це? — запитав він, торкаючись її шовкового волосся, пропускаючи крізь пальці прядки.
   — Половинку свого серця… половинку своєї душі… і своє життя… Тільки з тобою - це все цільне… Я не можу дихати без тебе… Прошу поверни мене мені… — Емма дивилась у блакить його очей і бачила блиск сліз.
   — Я все це беріг ось тут… — він узяв її долоньку і притиснув до своїх грудей, вказуючи на серце. — Ми чекали, коли ти прийдеш.
   — Пробач за те, що я зробила… пробач, що подумала, начебто ти і Тіна разом. Пробач… — з її синіх очей закапали сльози.
   — За, що Ем? За що я маю тебе пробачати?! Я приховував, бо мусив, а ти через це помилилась. Ніхто не винен. — Він обійняв її за талію, притиснувши до себе запитав. — Ем… ти знайшла себе?
   — Так, знайшла – біля тебе.
   — Моя, Еммо… моя. — Його серце калатало, немов навіжене.
   — Святославе… — вона усміхнулась.
   — Що? — він усміхнувся навзаєм.
   — У мене дещо є… — її усмішка стала, ще ширшою.
   — І що це? — він з цікавістю запитав, не припиняючи усміхатись.
   Емма дістала із-за спини гілочку омели і піднесла її над їхніми головами.
   Святослав засміявся і в туж саму мить накинувся на її губи. Поцілунок у якому поєднувалась ваніль та перчик… ніжність і пристрасть… голод, який вони з радістю втамовували цим цілунком.
   Їхні язики сплітались, дихання було приривчастим, а душа… душа потрапляла у Рай з кожним доторком губ.
   Цей поцілунок був самим життям: як проливний дощ у засуху; як сонце для землі; як сяйво місяця; як зірка, яка показує шлях; як повітря та вода… усе… усе є тут і зараз.
   Відірвавшись на мить, Емма мовила:
   — Святославе… я… я не вагітна…
   — Ммм… ми зараз же попрацюємо над цим… Повір… я постараюсь довести все до логічного результату. — Він широко усміхнувся, дивлячись Еммі у вічі. — Ну, що гарненько попрацюємо над новим життям. — Святослав підморгнув їй і почав розстібувати її одежу. — Випрубуємо наскільки міцний цей стіл. — Засміявся він і Емма підтримала його щасливий сміх.
   Її жваві рученята швидко знайшли його блискавку на джинсах, а він не забарився, щоб звільнити її від непотрібних речей. Залишивши Емму лише у сукні та мереживі, він грайливо підняв брову, і опустившись навколішки, зняв останню деталь, яка заважала… її мереживо він стиснув у кулаці, як трофей, а потім сховавши їх у кишеню, усміхнувся.
   Підхопивши Емму на руки, він посадив її на стіл, став між її розвединими ніжками і цілуючи, увійшов у її шовк… Емма застогнала в унісон зі своїм коханим, поєднуючись у коханні - однією душею на двох, одним сердцем на двох та тілами, які робили їх одним цілим.

   Минув місяць.
   Емма підкралась навшпиньках до Святослава, і обійнявши його, поклала голову йому на спину.
   — Ммм… моя Красуне з перчиком… — він узяв її долоньку і ніжно торкнувся до неї губами.
   Емма розімкнула обійми, і обійшовши Святослава, встала перед ним і широко усміхнулась.
   — У мене дещо є… — Емма уся сяяла.
   — Що? — він примружився.
   — Ось… — Емма повертіла перед його очима тестом, на якому веднілись дві яскравих смужки.
   — Ти вагітна?! У нас буде дитинка?! — Святослав не зміг стримати сліз радості.
    — Так! Так! Так! Я вагітна! У нас буде крихітка! — Емма усміхалась крізь сльози щастя.
   Святослав накинувся на Емму, обіймаючи її, і цілуючи кожен меліметр її обличчя. Добравшись до вуст, він палко і з ніжністю поцілував свою кохану.
   — Я кохаю тебе, Еммо… Ти моє щастя. — Шепочучи у її вуста, Святослав усміхався від щастя.
   — Я кохаю тебе, Святославе. Кохаю! Кохаю! Я така щаслива поруч з тобою! — Мовила Емма, обпікаючи його вуста своїми палкими словами.

 

                                                     «Моя душа - це кошик квітів,
                                              яка наповнена ароматом твоєї любові».

                                                              Фен Цзіцай, "Політ душі"

                                                                  ЕПІЛОГ.

  
   Узявши з коробки папірець, у якому написані побажання на Різдвяні свята – Емма широко усміхнулась, показуючи їх донькам.
   Бажання:
  1) Потрапити у Різдвяну казку. — Здійснилось!
  2) Закохатись і щоб мене покохали.  — Здійснилось!
  3) Отримати пропозицію. — Здійснилось!
  4) Народити дитинку. — Здійснилось!
  5) Святкувати Різдво у колі великої родини. — Здійснилось!
   — Завжди, завжди мрійте! — мовила вона до семирічної Мії та до п’ятирічної Світлани. — Усі мої бажання здійснив ваш тато.
   Святослав стояв у дверному отворі і слухав ту ж саму історію, яку вони розповідали дівчаткам з їхнього народження, - кожне Різдво.
   — Головне вірити і розповідати про свої бажання люблячим людям, щоб вони могли втілити їх у життя. — Додав Святослав.
   — Люблю цю історію. — Заплескала у долоньки Мія.
   — Мрії збуваються! — додала Світлана і усміхнулась.
   Він дивився на свою красуню дружину, на своїх дівчаток з русявим довгим волоссям, у яких гарно поблискували грибінчики. Їхній сині оченята під дугою веселих бровенят, з довгими віями, які з захватом дивились то на нього, то на матусю. Їхній сміх лунав, немов джерельна вода, а пухкі губки нагадували спілі вишеньки. Вони створили з Еммою неймовірних дівчат… Їхнє кохання – в їхніх донечках. Сенс їхнього життя – кохання і любов до сім’ї… У них величезна сім’я… яка чекає їх усіх внизу за Різдвяним столом.
   — Треба спускатись. На вас чекають бабусі та дідусі… і купа-купа подарунків! — весело голосила Емма до дівчат.
   Мія та Світлана миттю обійняли тата та матусю, мовивши, як сильно люблять їх – отримавши такі ж слова любові, та теплих обіймів від батьків.
   Дівчатка, як метелики залишили кімнату, вибігаючи з неї на пошуки подарунків.
   Емма встала з ліжка і підійшла до коханого чоловіка.
   — Як ти гадаєш… у нас є час до того, як всі почнуть нас кликати? — Емма облизала губи, і узявши чоловіка за комірець притягнула до себе.
   — Гадаю, що… ми впораємося до того часу. — Він голосно ковтнув. — Кохаю тебе, Красуне з перчиком.
   — Кохаю тебе, мій Казанова.
   Падаючи на ліжко, над яким гойдалась гілочка омели, - вони поринали раз у раз у свій світ. Світ їхнього кохання.

ЯКЩО КНИГА ВАМ СПОДОБАЛАСЬ - ПОСТАВТЕ БУДЬ ЛАСКА ЗІРОНЬКУ. ОДИН НАТИСК ДЛЯ ВАС - А МЕНІ НАТХНЕННЯ. ДОПОМОЖІТЬ ІНШИМ ЧИТАЧАМ ПОТРАПИТИ НА НЕЇ. ДЯКУЮ!!!

ВІТАЮ мої любі!!! Хочу подякувати усім хто коментує, ділиться враженнями та обговорює книгу!!! ВЕЛИЧЕЗНЕ дякую Вам мої любі, що додаєте у бібліотеку (і залишаєте книгу у ній навіть дочитавши) та підписуєтесь на автора. З повагою та любов'ю, Ваша Анна*

ЗАПРОШУЮ ВАС ДО МОЇХ КНИГ. 17 РІЗНИХ ІСТРІЙ. БЕЗКОШТОВНІ ТА ПЛАТНІ. ОБИРАЙТЕ. ЗНАЙОМТЕСЯ. ЛАСКАВО ПРОШУ!!! З ПОВАГОЮ, АННА ХАРЛАМОВА.
     
     
    

P.S.
Хай Ваше серце буде лише з тим кого кохаєте ви, і хто кохає вас. Не забирайте ні свій час, а ні час іншої людини, якщо коання нема. Десь чекають справжні почуття… справжннє кохання… своя половинка. Будьте тільки з тим – з ким ви знайшли та здобули себе… З тим – з ким ви можете бути таким, яки ви є… З тим – з ким, ви кохаєтесь кожного разу наче уперше… де немає упереджень та комплексів… З тим – хто робить щасливим вас, а ви робите все можливе, щоб він отримав ще більше щастя. Кохання – тільки це має значення. Ви його знайдете… А коли знайдете – не відпускайте.

26 книг - запрошую.
P.S. Окрема подяка за зірочки та коментарі до книги!!! 
Моя група в фейсбук
https://www.facebook.com/groups/886174201911325
Мій інстаграм.
https://www.instagram.com/kharlamova_anna_writer/


Декілька рядків – про силу кохання:
"Одного разу коханий прийшов до дому своєї Коханої. Він постукав у двері. «Хто там?», - запитала Кохана. Людина відповіла: «Це я, люблячий тебе». - «Іди, - сказала Кохана, - насправді ти не закоханий». Пройшли роки, коханий знову прийшов до дверей своєї Коханої і постукав. «Хто там?», - запитала Кохана. На цей раз чоловік відповів: «Це ти». - «Тепер, коли ти - це я, - відповіла Кохана, - ти можеш увійти». "- Джалаледдін Румі.

ПОДЯКА:
Коханому, — дякую за поцілунки під омелою, за ванільні дні і за ночі з перчиком* Ми разом назавжди – ми одне ціле. Кохаю тебе.
Батькам — Ви приклад справжнього кохання.
Бабусям і дідусям — ви найкращі та найсучасніші.
Адам Ламберт - твоя музика - це сила та натхнення.
Моїм друзям — Юлі, Єлені, Лері, Дані, Yulianna. – Дівчата ви просто супер.
Читачам та друзям з літнет — дякую, усім хто, пише свої враження під книгою. Результат моєї праці – це Ваша підтримка.
Я ВАС УСІХ ЛЮБЛЮ!!!
ДЯКУЮ БОГУ ЗА ТЕ, ЩО ПИШУ!!!

Кінець