Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Минуло кілька днів. Емма мала знайти десь сили, щоб належним чином зустріти Тіну і її коханого. Настав цей день.
   Емма одягнула червоне плаття, таким же кольором нафарбувала губи, розпустила волосся і начепила усмішку.
   Цілий день вона готувала святкову вечерю, - не щодня сестра «знайомить» з майбутнім зятем.
    У двері постукали, Еммі здалось, що її серце перестало битись, а ноги стали свинцеві. Вона не могла рушити з місця і не хотіла цього. Зараз вона відчинить двері і побачить Тіну, щасливу та закохану, а поряд буде Святослав, якого вони - кохають.
   Набравши повні легені повітря і швидко видихнувши, Емма взялась за дверну ручку.
   Її розділяла мить до зустрічі із Святославом. Вона знову побачить очі, у яких би хотіла все життя бачити своє відображення… Вона знову вдихне його аромат, який би хотіла відчувати, прокидаючись в його обіймах… Вона знову почує його голос, який ніжно називає її ім’я… Вона знову побачить його губи, які її палко цілували…
   Як стриматись? Як стриматись, щоб не обійняти його… поцілувати? Як?
   Емма знову видихнула, і клацнувши замком, вона відчинила двері.
   — Привіт, Еммо! — радісно усміхаючись, привіталась Тіна.
   — Привіт, сестричко. — Емма звела брови. — Ти сама?
   — Авжеж ні! — Тіна крикнула униз, де вели сходи. — Коханий, ти де там?
   Через хвилину, перед Еммою з’явився чоловік, - у якого замість голови був букет… тобто букет приховував рідне обличчя.
   — Це Вам. — Опустивши букет, хлопець простягнув його Еммі.
   — Дя-ку-ю… — ледь вимовляючи слова, Емма очманіла. — Ден?
   — Еммо? — щира усмішка, прикрашала його обличчя, як і ледь помітний синець під оком.
   — Ти, хлопець Тіни? — Емма відчула, як її очі наповнюються сльозами.
   — Так. — похитав головою він. — А ти, сестра Тіни?
   — Так. — Емма усміхалась і заплакала.
   Серце переповнювала радість. Неймовірне полегшення – виривалось крізь сльози. Те, що вона відчувала зараз, - не порівняти ні з чим. Вона ніколи не втрачала Святослава… Він завжди був з нею чесним… Як вона могла подумати, що він коханий Тіни?! Яка ж вона дурна!
   Ноги її зовсім не тримали, стояти було вкрай важко… емоції переповнювали настільки, що здавалось можна не витримати стільки щастя. Проте, - витримати треба і побігти до Святослава, щоб сказати, як вона помилялась і, як вона його кохає.
   — Ем, ти як? — Тіна, широко усміхнувшись, обійняла сестру. — Твій Святослав, лише твій.
   Емма лише на секунду обійняла сестру, а потім зробивши крок назад, подивилась у її очі і запитала:
   — Ти знаєш про Святослава? Як? Звідки? — Емма геть розгубилась.
   — Дівчата, може зайдемо у дім? — запитав Ден.
   — Звичайно, звичайно. — Емма жестом запросила увійти пару у дім.
   Увійшовши, вони роздягнулись і пройшли у вітальню. Всівшись на диван, - Тіна та Ден тримались за руки і виглядали щасливими та закоханими.
   Емма сіла навпроти них і не могла повірити в те, що відбувається. Люди не звикли вірити у дива… Простіше повірити, що сестра зустрічається з її хлопцем, аніж навпаки… Люди дивні істоти… дивні… дуже дивні.
   — Еммо, візьми ось це… — Тіна простягла фотокартку, — подивись уважно.
   Емма узяла до рук те, що віддала Тіна і побачила туж саму світлину, що весіла у будинку в Карпатах. На ній були Святослав, Тіна… і Ден… і ще якась зеленоока білявка… дуже-дуже вродлива, як модель.
   — Капець! — Емма затулила губи долонею.
   — Ти ж цю фотокартку бачила? — запитала сестра.
   Емма забрала руку від обличчя і промовила:
   — Здається… Але, як же так? Я погано розгледіла фото…
   — Ти згадувала факти, а світлина – тобі довела, що ти права, хоча воно не є так. Еммо, ти дивилась і бачила лише нас зі Святославом, але не побачила Дена та Кіру. В минулому році ми усі були в тому будиночку. Я, Ден та Святослав з Кірою. Вони одразу розійшлись… то був швидкий роман, який немав продовження. — Тіна дивилась на сестру, яка ошелешено вбирала кожне її слово. — Ми з Деном закохались, зустрічались ще кілька місяців, а потім… потім деякі обставини змусили нас розійтись.
   — Це я винен. — Втрутився Ден. — Я поїхав до Чехії… гадав, що Тіна не захоче чекати і все вирішив за нас. Поїхав, написавши лише смс. — Він подивився на Тіну зі смутком і винувато. — Я був далеко, але моє серце було з Тіною. Я гадав, що зробивши їй так боляче, не маю права повертатись і благати прощення… Проте не зміг… не зміг бути осторонь. Як можна бути осторонь від власного життя?! Я поїхав у Карпати і там ожили усі спогади. — Він засміявся і додав: — А коли Святослав дав мені в обличчя у тому барі, і я побачив там тебе… згадав Тіну. Я і не подумав, що ви сестри… Святослав нічого не сказав. — Він стиснув рученята Тіни і додав: — Я подзвонив Тіні, як тільки приїхав до Карпат і сказав, що не можу без неї.
   — Тоді… в потягу, я дзвонила до Святослава… — Тіна опустила очі, а коли підвела погляд, заплакала: — Розумієш, коли Святослав здогадався, що ти моя сестра і сказав мені про це, - я попросила нічого тобі не казати… не казати, що він мене знає. Ви тоді лише їхали в потягу… і він зголосився на те, що я попросила. Я не знала, що ви зустрінетесь потім, а тим паче, що закохаєтесь. Проте… я його і надалі благала нічого тобі не розповідати…
   — Чому? — Емма не розуміла вчинків сестри, їй було боляче чути це все…навіщо ця гра?
   — Люба моя, сестричко моя… Вибач, я не знала, як розповісти… просто… просто, я не хотіла, щоб ти дізналась це від Святослава чи будь кого іншого…
   — Що саме? — Емма схвильовано подивилась на сестру.
   — Розумієш… не звинувачуй Святослава… — Тіна говорила не складно і заплутано, а потім зібралась і продовжила: — Еммо, Святослав мій психолог. Я не могла сама впоратись з розривом… думками… Я була в депресії… сильній депресії… Мені було не важко Святослава вмовити нічого тобі не розповідати. — Вона нервово засміялась і знову заплакала: — Лікарська таємниця. Він знав, як мені було важко подолати депресію, тому побоявся щось тобі розповісти, щоб не засмутити мене. Проте, я знаю, як йому було важко… він страждав… Я не хотіла, щоб так сталося… пробач… Пробачте мені обоє… Я не хотіла. — Тіна встала з дивана, відпустила руку Дена і присіла біля сестри навпочипки. — Пробач… пробач, моя сестричко. Святослав не винен. Він кохає тебе понад усе. Саме він захотів, щоб я сама все розповіла… прийшла з Деном і ти переконалася, що він не винен і ніякий він не Казанова. Усі ті дівчата, які йому телефонують… це все його кліентки,… пацієнтки – називай, як хочеш… І та дівчина – «Леді у червоному», - це теж його клієнтка… я сама їй дала адресу Святослава. Вона просто приходить завжди у червоних сукнях. — Пояснила Тіна. — Пробач, мене Еммо. Пробач.
   Емма спустилась з крісла на підлогу і міцно обійняла Тіну.
   — Тобі немає за що просити пробачення. Моя маленька… люба сестричко. Мені шкода, що я не знала, як тобі важко… Чому ти мені нічого не розповіла? — Емма плакала і запитувала: — Чому?
   — Я знала, що мені потрібен фахівець… Святослав такий мудрий… хороший… Мені потрібно було поговорити з кимось не з родини.
   — Я розумію… розумію. — Емма, ще міцніше обійняла сестру. — Дякую, що все розповіла. Я знаю, як тобі важко.
   — Вже все в минулому. Все добре, Еммо… У мене все добре. Завдяки Святославу. Завдяки усім вам. — Тіна сильно стиснула в обіймах Емму. — Я щаслива. — Вона відсторонилась, і дивлячись у вічі Емми, сказала: — Прошу, - і ти будь щасливою. Ви із Святославом – будьте щасливими.
   — Все буде добре. В нас усіх все буде добре. — Промовила Емма і широко усміхнулась. — Я люблю тебе, сестричко. Люблю… сильно люблю.
   — І я тебе, моя рідненька… і я тебе сильно люблю. — усміхнулась Тіна.

   Ніч… Перша ночі…. Друга ночі… Емма не спить… Її розпирає від щастя… від кохання до Святослава. Різдвяне диво завітало до її оселі. Те щастя, яке вона відчуває у душі та серці, – це як сяйво Вифлиємської зірки9. Господь повернув в її життя Святослава. Він благословив її на щастя. Вона вхопиться за нього і нікуди не відпустить.
   Емма усміхалась, лежачи в ліжку, і все мріяла, як поцілує свого коханого... Свого Святослава.
   — Скоро… скоро мій Святославе… Скоро ми знову будемо разом, кохання моє. — Емма широко усміхнулась і промовила: — Дякую, Господи за це Різдвяне диво! Амінь.

   Святослав не міг знайти місця у ліжку. Все було не зручно і не так… Чому? Чому вона не подзвонила? Чому не прийшла? Невже вона не зустрілась з Тіною, як обіцяла?
   Ці думки його зведуть з розуму… Він крутився з боку на бік… хвилина за хвилиною… година за годиною, доки не відключився від втоми.

   Прокинувшись, Емма широко усміхнулась новому дню. Все змінилось за один день, - вона знову бачить перед собою щасливе майбутнє разом із Святославом.
   Дівчина згадувала, як вирішила поїхати у Карпати, осилитись в будиночку і присвятити час собі та своїм думкам,.. але… але раптова зустріч з Казановою – перевернуло її світ. Її сірі дні за графіком – перетворились на щасливі дні без календаря.
   Зараз вона могла подякувати Віктору, який не хотів одружуватись із нею, яий не хотів створювати з нею сім'ю… Вона половинка іншого чоловіка… чоловіка, який подарував їй кохання. Святослав подарував їй справжнє кохання: де є ніжність та пристрасть; де є мудрість та дитяча безпосередність; де є розмови та затишне мовчання; де є нестримне поєднання та ванільні пестощі і де є усе, якщо вони разом.
   Треба вставати, одягатись і йти до того, - хто став її коханням, хто став її повітрям та життям.
   — Я йду, Святославе! — Емма зіскочила з ліжка і попрямувала у душ.
_________________________
9Вифлеємська зірка — зірка, що привела трьох мудреців до маленького Ісуса Христа. Згідно з Євангелієм, вона вела їх аж зі сходу, а коли вони підійшли до Вифлеєма, вона зупинилась.
Традиційно на вершині різдвяної ялинки встановлюють ялинкову прикрасу, у вигляді зірки, яка є символом вифлеємської зірки.