Читати книгу - "Скандальний дует, Ксана Рейлі"

« І Всесвіт сяє твоїм світлом,
Відлуння в горах – шепіт твого сну,
А я, захочеш, стану вітром,
Зловити б тільки посмішку одну...»
Без обмежень, «Зорі запалали».

Я мріяла, щоб ця пісня якнайшвидше закінчилася і я змогла б втекти від пильного погляду Льоші. Звісно, я розумію, що в нього є почуття до мене, але це не є причиною, щоб ображати мене. Так, інколи він буває надто прямолінійним, але це великий плюс для нього в кар'єрі кінорежисера. Єдине, чого я не терплю — це повчань і просто зараз вони мені не потрібні. 
— Знаєш, людям властиво змінюватися під чинниками суспільства. — сказала я і подивилася на нього.— Нові знайомства мають цілющу силу заліковувати старі рани і пережитки минулого. Я хочу стати для Кості цими ліками, а ти, Льошо, обов'язково знайдеш ту, яка буде тебе по-справжньому кохати. 
— Ти категорично відмовляєш мені. Невже не даси жодного шансу?— спитав хлопець, а я лише похитала головою.
— Ти дуже хороший друг.— відповіла я і усміхнулася.— І я дуже сильно ціную тебе. Правда, як друга і не більше. 
— В кіно хоч зі мною підеш?— спитав Льоша, а я згадала про ті квитки, що він мені подарував.
— Піду.— сказала я і повернулася до нашого столику.
Костя все ще сидів на тому місці, але тепер здався мені якимось напруженим. Він дивився то на мене, то на Олексія, а я просто взяла його за руку і усміхнулася. Проте, Костя вирішив забрати свою руку і почав щось шукати в своєму телефоні. 
— Міло, ми напевно вже підемо.— сказала Настя і почала піднімати.— Дуже дякуємо за запрошення і ще раз вітаємо.
— Це я вам щиро вдячна за те, що прийшли.— відповіла я і обійняла подругу.
— Ми напевно теж поїдемо.— сказала Іра і стала біля свого брата.— Ти з нами їдеш.
— Ем,— я подивилася на Костю, але він не поспішав пропонувати мене підвезти,— так, з вами. 
Ми всі разом вийшли з клубу і розійшлися по своїх машинах. Льоша і Костя забрали мої подарунки і поставили в автомобіль. Я обернулася до Кості, щоб подякувати йому за те, що прийшов. Та він вже був майже біля свого мотоциклу. Я почала швидко йти за ним і зупинилася біля нього. 
— Дякую за те, що прийняв моє запрошення і за подарунок. — сказала я і усміхнулася. 
— Нема за що.— відповів хлопець.
— Щось сталося?— спитала я і нахмурилась.— Ти якось дивно поводишся. 
— Ні, все в порядку.— сказав він і кивнув в сторону машини.— Йди, тебе чекають.
— Мені здається, чи ти мене ревнуєш?— спитала я і не змогла стримати усмішки. 
— І чого це я маю тебе ревнувати?— мовив Костя і закотив очі.
— Напевно тому, що я тобі подобаюсь.— відповіла я і примружила очі.— Я права?
— Хм, придумала таке. — сказав хлопець і усміхнувся. — Це скоріше я тобі подобаюсь. 
Я підійшла впритул до нього і нахилися, охопивши Костю за плечі.
— А я цього і не приховувала. — прошепотіла я і зустрілася з ним поглядом.— Завтра о дев'ятій ранку буду чекати тебе біля студії. Треба ж пісню написати. 
Я швидко поцілувала його в губи і обернулася, щоб піти до машини Льоші. Вже біля дверей я махнула Кості на прощання і сіла в автомобіль. Іра дивно подивилася на мене, але нічого не спитала. Я б і не змогла їй нічого пояснити, бо зовсім не знаю про те, які у нас з Костею стосунки. Здається, є взаємна симпатія, але він ніяк не може мені зізнатися. Значить, треба його змусити це зробити. Льоша допоміг мені занести подарунки, а я лише натягнуто усміхнулася. Попрощавшись з ним і з Ірою, я нарешті змогла видихнути з полегшенням. Сьогодні був надто важкий день і я досить сильно втомилася. 
Я чекала на Костю при вході в студію і від холоду ще сильніше закуталася в своє пальто. Сьогодні я вдягнула звичайні джинси та в'язану кофтинку. Волосся вирішила зібрати в пучок, а також зробити мінімальний макіяж.   Нарешті я помітила його мотоцикл і підійшла ближче. 
— Привіт.— швидко сказала я.
— Привіт.— відповів він.— А чого ти тут, а не в студії?
— Тому що ми будемо писати пісню там, де ти черпаєш своє натхнення.— мовила я і радісно усміхнулася.
— Тобто?— спитав Костя і здивовано подивився на мене. 
— Ми їдемо в те місце, в яке ти хотів мене тоді відвести.
— Хм, не боїшся знову загубитися?
— Ну я думаю, що ти цього разу не залишиш мене одну. І ще в мене є ось це.
Я витягнула з кишені компас, який він мені подарував і помахала перед його очима. 
— Ти хіба вмієш ним користуватися?— підозріло спитав Костя і примружив очі.
— Ти навчиш.— сказала я і почала сідати на його мотоцикл.
— Ого, невже ти збираєшся їхати на моєму кориті?— здивувався хлопець.
— Ти ще довго будеш говорити?— буркнула я і охопила його талію своїми руками.
— Чекай, одягни шолом.— він простягнув мені свій, а я мило посміхнулася.
— Невже тобі моє життя важливіше?— спитала я.
— Ти і так виглядаєш ніби тебе декілька разів по голові стукнули. Боюся, що ще один удар твоя мила головонька не витримає.— відповів Костя і почав сміятися.
— Ей! Ти натякаєш, що я тупа?— ображено сказала я і вдарила його по плечі.
— Ти сама це сказала.— мовив хлопець і продовжував сміятися.
— Ще одне слово і я піду геть від тебе.— погрозливим тоном сказала я.
— Хм, це було б непогано.— продовжував глузувати Костя. 
— Все! Я пішла!— сказала я і взялася злазити з його мотоцикла. 
— Міло, почекай!— заговорив Костя і схопив мене за руку. — Ну я жартую.
— Більше так не роби, будь ласка.— ображено відповіла я.
— Добре, не буду.
Костя ніжно поцілував мене в долоню, а я не змогла стримати усмішки. Все ж таки я розуміла, що він до мене небайдужий. Натягнувши шолом на голову, я притулилася до спини хлопця і міцно закрила очі. На диво, того разу Костя їхав повільно і це мене дуже сильно здивувало. 
Через деякий час ми зупинилася на тому ж місці біля лісу, де були декілька тижнів тому. Костя допоміг мені злізти з мотоцикла і міцно взяв за руку. Він швидко пояснив мені правила користування компасом, а я не дуже то і слухала. Постійно спостерігала, як захопливо він про це розповідає. Я слідкувала за тим, як рухаються його губи та горять очі.
— Зрозуміла?— спитав він мене.
— Т-так.— розгублено відповіла я.— Звісно, зрозуміла.
Довелося збрехати. Не буду ж я йому зізнаватися, що зовсім не слухала, а просто милувалася ним.
— Ходімо!— сказав Костя і взяв мене за руку.
Ми йшли в глибину лісу, а я дивилася навколо. Дерева вже майже скинули все листя, нагадуючи, що ще трішки і буде холодна та люта зима. Я подивилася собі під ноги і помітила, що стежка дуже волога. Та це і не дивно, особливо, якщо зараз дощовий період. Добре, що я хоч додумалася взути чорні кросівки, а не білі. 
Через деякий час ми зупинилися в якомусь місці, де було мало дерев, а посередині стояв великий камінь. 
— От ми і прийшли!— повідомив мене Костя, але не поспішав забирати свою руку.
— Ого, круто!— вражено сказала я, оглядаючи цю красу навколо.
Легенький шум вітру та тихий шепіт опалого листя під ногами. Чисте повітря природи та суцільний спокій. Я закрила очі та просто вдихнула цю неймовірну тишу. Звідкись доносились легкі звуки шуму води. Напевно, десь є невелике джерело. 
— Подобається?— прошепотів біля мене Костя.
Я повільно відкрила очі і помітила, що він знаходиться небезпечно близько. Навіть не помітила, в який момент він підійшов впритул до мене. 
— Дуже.— тихо прошепотіла я і подивилася в його неймовірні сірі очі. 
Він доторкнувся своєю рукою до моєї щоки , а я знову закрила очі від цих відчуттів, які мене просто переповнюють. Костя нахилився до мене і я опинилася в його обіймах. Він ніжно поцілував мене в щоку, а я зарилася йому в шию. Хлопець міцно тримав мене в своїх руках. Я відчувала, що моє серце готове вистрибнути з грудей. Він ніжно пройшовся своїми пальцями мені по шиї, а мене ніби вдарило током по всьому тілу. Костя нахилився до мого вуха і тихо прошепотів:
Ти відкриваєш знов для мене давно забуті відчуття
Поринути з тобою хочу в таке солодке забуття.
Дозволь мені побути тим, хто подарує чисті мрії,
Прошу, лиш стань для мене тою, що зможе повернути всі надії. 
— Вау!— вражено сказала я і обійняла його за шию. 
Костя підняв голову і зустрівся зі мною поглядом. Я подивилася на нього і в наступний момент ніжно поцілувала в губи. Він одразу ж відповів мені, але так само легко і невимушено зі всіма своїми почуттями. Костя ніби хотів довести мені, що я все ж щось для нього значу і дійсно можу стати тою самою.  Коли ми зупинилися і нам обом не вистачало дихання, я притулилася до нього і тихо прошепотіла:
Ти відкриваєш у мені ті невідомі почуття
Готова я заради тебе віддати все своє життя.
Дозволь мені побути тою, хто подарує тобі небо
Прошу, лиш стань для мене тим, кого не було ще до тебе.
Я подивилася йому в очі та побачила в них щось таке, чого раніше не було. Костя охопив моє обличчя руками і поцілував, але сильніше та настрилвіше. Я ще дужче притулилася до нього і віддалася повністю всім своїм почуттям.