Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

Розділ 9

          Час в компанії Леоніда пролетів дуже швидко. Закривши магазин, він підвіз мене до будинку. Прихопила пакет з подарунком і попрощавшись з Леоном пристрасним поцілунком, поспішила додому. Скоро повинна прийти Юлька.

          Батьків удома не було. Вони зібралися сьогодні на відпочити з друзями і поїхали на річку.

          Тільки сіла вечеряти, як почувся дзвінок у двері. Точно Юля, ніхто інший!

          – Привіт! – відкривши подрузі двері, привіталася я. – Вечеряти будеш?

          – Привіт! Ні, я не голодна, – вона пройшла в зал і включила телевізор.

          Швиденько повечерявши, я покликала її до себе в кімнату. Юлька з розмаху впала на ліжко і сказала:

          – Розповідай! Я цілий день чекаю! Не можу більше терпіти!

          Вийняла коробку з сукнею і простягнула їй.

          – Що це? – запитала вона, відкриваючи пакунок.

          – Подарунок Леоніда, – я схрестила руки на грудях і спостерігала за Юлькою.

          – Мати рідна! – вона вийняла чек і подивилася на мене здивованими очима. – Ти бачила, скільки воно коштує?

          – Звісно. Це я йому це плаття і продала, – Юлькіні очі полізли на лоба. Я засміялася. – Ще й сама і вибрала.

          У двох словах переказала подрузі історію. Вона слухала мене з відкритим ротом.

          – Слухай, а плаття дуже гарне, – Юлька передала мені його. – Одягни, подивлюся, як ти виглядаєш.

          Одягнувши сукню, я показово покрутилася перед подругою.

          – Ти шикарна, Ді! – присвиснув вона, дивлячись захопленим поглядом. – А з чого це він тобі такий презент зробив? Ти з ним, що, вже переспала?

          – Ти хвора на голову чи як? – її питання обурило мене. – Я з ним знайома два дні!

          – Пфффф, і що? Це ще нічого не означає, – вона лягла на спину і закинула руки за голову. – Я з Джоном переспала в той же вечір, як познайомилася.

          – Яким ще Джоном? – я не розуміла, про кого йде мова.

          – Так з тим хлопчиною, що тату мені набив, – вона закрила очі і солодко потягнулася. – Взагалі–то, його звуть Іван. А в компанії він Джон. Він такий сексіііі. Так ніжно гладив мене по шкірі, роблячи татушку. Я тоді так збудилася ...

          – Юль, це ти сказала Леоніду, де я працюю? – я вирішила перебити її розповідь, інакше б мені довелося слухати подробиці її інтимного життя. Я зняла сукню і склала її назад в коробку.

          – Ніфіга не я, – вона замотала головою. – Я вчора навіть вдома не ночувала.

          – Що?! – мене сильно здивувала її відповідь.

          – Так, я зависла у Джона на хаті, – вона посміхнулася. – Батя психує, що я вдома не ночую. А мені пофіг. Я бережуся, завжди є з собою, – вона покопалася в сумці і витягла сріблясту упаковку. – Я дурницями не займаюся, не хочу залетіти в вісімнадцять.

          Юлька поклала мені презерватив під подушку.

          – Ось, матимеш. Думаю, це скоро тобі стане в нагоді, – вона розсміялася.

          – Та йди ти! – я густо почервоніла. – Прибери це геть!

          – Добре, добре, – вона поклала презик собі в сумку. – Розкажи, де це ви вчора їздила?

          Не вдаючись в подробиці, розповіла їй про свою нічну прогулянку.

          – Чуєш, Ді, а ти з ним хоч цілувалася? – Юлька залилася сміхом.

          – Ей, ти мене вже дістала! – зопалу випалила я. Вона навіть не звернула уваги на мою репліку, а просто продовжувала сміятися.

          – О, а покажи мені той малюнок, що ти недавно намалювала, – абсолютно серйозно попросила Юлька.

          Я на секунду завагалася. Не знаю чому, але мені було трохи соромно. Можливо, тому, що він був занадто відвертим? Або занадто особистим? Зрештою, я вийняла альбомний аркуш і передала його їй в руки.

          – Вау! Це дуже круто! – не відриваючи погляд, захоплено вигукнула подруга. – Так красиво намальовано! Образ цієї жінки ...

          Юлька замовкла. Вона дивилася то на мене, то на мій малюнок.

          – Точно! Ця жінка – це ти! – вона простягнула листок мені. – Подивися. Хіба не схожа?

          – Ну, не знаю, – я подивилася на дівчину, яку зобразила на малюнку. – Можливо, щось є схоже.

          З Юлиної сумочки зазвучала мелодія. Вона вийняла телефон і відповіла на дзвінок. Судячи з розмови, дзвонив її батько. Поклавши трубку, вона скорчила незадоволену гримасу.

          – Блін, Ді, я повинна йти, – вона сумно подивилася на мене. – Старий хоче поговорити зі мною. Моралі читати буде. І відіспатися мені треба. Майже всю ніч не спала, – вона грайливо мені посміхнулася. – Розумієш про що я?

          – Угу. Тільки давай без деталей, – попросила я.

          – Окей, – вона розсміялася. – Я побігла. Зідзвонимося!

***

          Понеділок на роботі видався напрочуд спокійним, і я раділа, що тиждень почався вдало. Світлана Петрівна, як і обіцяла, ввечері навідалася в бутік. Зробивши звірку, вона відпустила мене додому. Моєму здивуванню не було меж, коли я побачила Леоніда, який чекав мене в машині, щоб відвезти додому.

          Наступні дні він також підвозив мене з роботи до дому. Мене веселило, як сусіди перешіптувалися між собою, коли величезний Хаммер під'їжджав під під'їзд, і з нього виходила я.

          Єдине, що мене турбувало – як розповісти батькам про Леоніда. Я навмисно відтягувала цю розмову. Все ніяк не могла зважитися її почати.

          Серед тижня на мою електронну пошту прийшов лист, яке я чекала майже цілий місяць. Це було підтвердження мого вступу на кафедру дизайну в Київський університет. Ура! Тепер я офіційно стала студенткою.

          Непомітно прийшла субота. Відкладати розмову з батьками вже не вийде. Поговорю з ними сьогодні ввечері.

          Коли повернулася з роботи, тато з мамою дивилися телевізор. Ох, я страшенно схвильована. Серце колотиться з такою силою, що в скронях віддає. Перш ніж зайти в кімнату, зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися.