Читати книгу - "День попелу"

— Нічого. Але для них це невигідна справа. Моя робота набагато дорожча за ту галіму мазню.

Від клею досі спирало дихання, але цікавість перемогла. Ньєман підійшов, аби роздивитися малюнок, утворений скляними кубиками. Це було самітне брунатне ягня у саду, дерева в якому були позначені лише кількома рисками. Мабуть, пасхальний агнець...

Ньєман знову відступив і поглянув на реставратора, який схилився над верстаком, заваленим розчинниками, пензлями, губками, ватними паличками... Леманн походив на алхіміка, який чаклує в потаємному підземеллі.

— Або ж, — повів далі він, випроставшись і задоволено подивившись на свою роботу, — вони вірять у чутки.

— Які чутки?

Леманн підібрав ще кілька шматків смальти та доповнив зображення тварини.

— Багато хто стверджує, ніби під верхнім шаром існують давніші фрески.

Ньєман, який від початку відчував, що з тим склепінням щось не так, одразу ж зметикував:

— Які могли б мати значно більшу цінність?

Леманн був повністю поглинутий роботою.

Шматочки кераміки нерівномірно відбивали світло. Це сповнювало чорне ягня життям.

Ньєман запитав:

— Ви не робили рентген склепінь?

— Зазвичай роблю, але цього разу не зміг.

— Чому?

Митець нарешті зволив облишити свій пазл і подивився Ньєманові в очі.

— Тому що посланці суворо мені це заборонили.

— Вони не хотіли, щоб ви зазирали під фрески?

— Саме так. І не раз повторили, що я маю провести реставрацію лише верхнього шару.

Слова мушкетера відкривали перед фліком зовсім нове поле можливостей. Реальність, яка більше не мала нічого спільного з вірою посланців чи якимось таємничим ритуалом. Реальність, знайому Ньєманові набагато ліпше.

Звичайна крадіжка твору мистецтва, яка обернулася трагедією.

Ягня було завершене. Досі вологе, воно ніби народилося просто на очах, вийшло прямо з амніотичних вод світу.

Цієї миті Ньєман зрозумів, що помилився: цей темний силует був не ягням, а левом.

Без сумніву, звір Апокаліпсису.

— Скільки треба часу?

— Скільки треба часу для чого?

— Щоби зробити рентген залишків фресок у каплиці святого Амвросія.

— Почекайте, я говорив про звичайні чутки. Ніхто ніколи не знаходив доказів існування чогось більшого.

— Скільки треба часу?

— Можу взятися за це завтра вранці. Але це буде подвійний тариф.

— Обговоріть це з моїм бухгалтером, тобто з французькою жандармерією. Проблем не буде.

Ньєман кивнув реставратору на прощання й пішов, намагаючись не спіткнутися об горщики з фарбою, банки олії та миски зі смальтою.

До каплиці навідався грабіжник, аби поцупити фрагмент купола. Самюель заскочив чужинця. Зав’язалася бійка, і, вочевидь, зловмисник убив посланця.

Ньєман нарешті знайшов сходи, з яких зліз задом наперед, спиною до прірви, вчепившись у поруччя.

Після сутички злодій обвалив риштування. Уполював двох зайців одним пострілом: забрав фрагмент фрески і замаскував убивство.

На нижньому помості не було й сліду Мюллера. Мабуть, він спустився без мотузки й ременя. Не страшно. У Ньємана помітно поліпшився настрій, і він почувався непереможним.

23

Щойно Ньєман ступив на землю, до нього підбігла Деснос.

— Криміналісти знайшли кров.

— Там, де стався обвал?

— Власне, ні. Сліди залишились на іншому кінці будівлі.

Флік ледве стримав тріумфальний вигук. Дорогою він розповів про свої підозри — про фреску під фрескою — і нову теорію: бійку між Самюелем і злодієм. Деснос не виявила жодного ентузіазму. Вона здавалася геть приголомшеною.

Ньєман із задоволенням повернувся до каплиці. Споруда нарешті стала схожа на нормальне місце злочину.

3000-ватні прожектори, як лампа на допиті, перевдягнені в телепузиків криміналісти, павутиння сигнальної стрічки, обачні жандарми, які боялися ступити, куди не треба...

Начальник бригади експертно-криміналістичної служби відрекомендувався: Жульєн Петі, тридцять років із хвостиком. Обличчя, не оригінальніше за ім’я, здавалося ще більш звичайним через капюшон і комбінезон.

Петі належав до виду «експертус екзальтатус». Мабуть, усі підліткові роки запоєм дивився «Експертів» та інші серіали, де розв’язання злочину ховається у знайденому під холодильником залишку від яєчного жовтка. І не хотів пропустити нагоди нарешті потрапити в кадр.

Він провів їх до місця своєї знахідки: там нічого не було видно. Треба було вимкнути світло й розпилити люмінол, який починає світитися під час реакції з часточками оксиду заліза.

— Облиш, — сказав Ньєман. — Розкажи у двох словах.

Петі виглядав розчарованим. Він показав фотографії кривавих слідів і надумав пояснити, як відбувалася сутичка, активно жестикулюючи й коментуючи. Відштовхуючись від кількох знайдених часточок, криміналіст потроху змальовував цілу сцену. Після «Експертів» почався «Декстер».

Зворушений наївністю чоловіка, Ньєман терпляче його слухав. Він знав, що відтворити справжній ланцюжок подій нереально, хіба якщо сховатись за риштуванням чи подивитися відео.

— Зі слідів крові, — перебив він чоловіка, — можна вивести генотип?

Експерт у піжамі завмер на півслові.

— Перепрошую?

— Слідів крові достатньо, щоби встановити ДНК? Криміналіст опустив руки, знеохочений цим польовим фліком без жодної уяви.

— Складно. Але ми, звісно, спробуємо. За моїми припущеннями...

— На твою думку, це кров убивці чи Самюеля?

— Самюеля, звісно.

— Чому «звісно»? Він же міг захищатися, хіба ні? Петі роздратовано стягнув капюшон і кинув на Деснос пригнічений погляд. Тоді відповів спокійним тоном, як говорять до дитини:

— Оскільки Самюель був посланцем, я погано уявляю, щоби він бився. Ненасильство — це...

— Коли на тебе нападають, тіло інколи реагує швидше за голову.

У Деснос задзвонив мобільний. Вона відійшла, щоби відповісти.

Ньєман повів далі:

— Це все?

— На мою думку, це вже непогано.

— Відбитки ніг?

— Що? Але ж...

— Пройдись люмінолом рештою каплиці, до самої стелі, якщо знадобиться, але знайди мені відбитки!

Ньєман крокував до виходу, коли його наздогнала Деснос.

— У п’яти сезонних робітників є історія судимостей.

— Заарештуй їх.

— Що?

— Кажу, затримай їх мені.

— Під час збору винограду?

Капітанка виглядала переляканою — посланцям удалося оточити свою священну територію неприступною стіною в головах усіх місцевих.

— Думаю, за перших підозрюваних ті чуваки зійдуть, — повів далі Ньєман. — До слова, перевір, чи є в регіоні грабіжники церков, викрадачі скульптур...

— Е-е-е... Добре.

Флік кивнув на прощання криміналістам і сам пішов до «мегана». Він довіряв Деснос: вона зуміє організувати облаву за всіма правилами і розібратися з посланцями. Він збирався тим часом поглибити свої знання про історію каплиці. Якщо приховані фрески і справді існували, то мали би залишили слід у минулих сторіччях.

Дорогою до готелю Ньєман зайнявся підбиванням підсумків.