Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханці юстиції 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханці юстиції"

321
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханці юстиції" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 55
Перейти на сторінку:
єдиним значенням!

Поліція арештувала Ганку невдовзі після втечі Січинського з в’язниці. Підставою для затримання слугувало чиєсь непідтверджене свідчення, начебто якась жінка на дуже деренчливому військовому ровері їздила туди-сюди вулицею Липовою в переддень утечі. (Вулиця Липова переходила в головну паркову алею, звідки до в’язниці лічені хвилини.) Під час допиту Поліківна підтвердила опінію про своє «визивне» поводження і відмовилася не тільки відповідати польською, але й розуміти її. Допит провели німецькою та українською мовами. Нічого нового не дізнавшись і ні на чому її не піймавши, слідчі були змушені відпустити Ганку протягом наступного дня.

У житті Січинського Поліківна з’явилася вже після того, як його засудили до смертної кари. Їхні заручини відбулись у в’язниці. Стати нареченою смертника — дуже екзотичне рішення. Супроводити коханого на його останньому шляху до шибениці — дуже особлива місія. Офіційний статус нареченої прирівняв дівчину до найближчої родини ув’язненого. Це дозволяло їй навідувати Мирослава не менш як шість разів на рік.

З усього цього випливає здогад, що насправді йшлося не про кохання, не про любовний захват юної ідеалістки національним героєм. Ні, то було щось інше: таємне завдання організації, замаскована під наречену революційна подруга, співучасниця змови. Завдання було успішно виконано, Січинського визволено, дальшої гри в закоханих не вимагалось. І тому — жодного розпачу від прощання. Та й жодного прощання загалом.

11

Чи Мирослав Січинський міг узагалі кохати? Чи ця потреба жертвувати ворогом і собою спиралася лише на велику ненависть, а чи й на таку ж велику її протилежність?

Суттєве і цілком несподіване свідчення його душевних борсань міститься у п’ятому, написаному в ув’язненні, листі до Михайла Грушевського. З останнім його міг познайомити кузен Володимир Темницький, на той час партійний лідер соціал-демократів. Особисте перетинання Січинського з усілякими видатними діячами тієї доби є взагалі чимось надзвичайним і досить промовистим.

Свої листи майбутньому Голові Центральної Ради Січинський писав упродовж семи-восьми років і з різних приводів, але переважно з усілякими проханнями. Дослідникам відомо лише сім таких листів. Але саме у п’ятому міститься щось більше, ніж тільки прохання.

Якщо хаотичну, не завжди виразно сформульовану і, як на теперішні часи, доволі застарілу мову Січинського перефразувати на зрозуміліший для нас лад, то в листі можна прочитати таке: «Ви вже звернули увагу, Високоповажаний Пане Професоре, на те, що останнім часом серед нашої молоді почастішали самогубства, лише протягом останніх осені й зими таких випадків трапилося п’ять, а весна мала принести цілу серію дальших. Одним з недавніх самогубців став і мій рідний брат Мстислав Січинський. За півроку після його смерті хотів застрелитися мій приятель, що його я люблю більше, ніж самого себе (тут і далі підкр. моє. — Ю. А.), Микола Цеглинський. Ви, Пане Професоре, знаєте, що таке мати найдорожчого приятеля, тож не здивуєтеся, коли я скажу, що поклявся відібрати собі життя ще того ж дня, що й Микола. Хоч моє життя складалося цілком непогано, і горя жодного я досі не зазнав, та й братова смерть не вразила мене так глибоко, щоб я прагнув відмовитися від вродженої оптимістичної візії. Проте без Миколи я жити не зміг би, і якби він таки справді заквапився на той світ, то я стояв наступним у черзі, а після мене, мабуть, і ще кілька друзів нашого кола. Щодо себе я був упевнений, щодо В., Н. і Т. я міг про таке здогадуватися й дуже за них боявся. Про жодного з них ніхто не міг би сказати, що він помер через політичні цькування. Зате про нас із Миколою міг би (наша боротьба за виборчу реформу). І коли я отак уже ступив однією ногою на інший, затемнений бік світу, передчуваючи до того ж, як стану прикладом для наслідування в усьому нашому поколінні, в мені з новою силою ожила давня ідея про вбивство графа Потоцького. Я виношував її протягом двох років — як і розповідав про це на процесі. Але що я на ньому не розповів — це що останньою причиною для мене стала не смерть Каганця, а перспектива самогубства мого дорогого приятеля. Я про це не сказав ні адвокатам, ні суддям, бо не хотів і не хочу применшувати об’єктивні причини замаху суб’єктивними».

Далі з листа випливає, що збереження в таємниці особистих мотивів його злочину для автора понад усе: «Навіщо комусь знати, що смертю великого ворога я намагався врятувати життя приятеля? Супротивник використав би це як зброю і вдав би, що історичних (sic! — Ю. А.) і політичних причин не було зовсім. Тому я дуже прошу: спаліть цього листа».

Але звернімо принагідно увагу: попри таку сувору таємність, Січинський усе ж іде на крайній ризик і, хоч листа може бути перехоплено й перлюстровано, нелеґально, через своїх людей у в’язниці, таки наважується відіслати його Грушевському. З усього випливає, що втрати друга він боїться значно більше, ніж самовикриття.

Ще нижче Січинський викладає суть свого задуму — через убивство намісника потрапити до в’язниці й так відволікти друга від суїцидальних намірів, мобілізувавши його натомість на підпільну роботу щодо його, Січинського, визволення. При цьому слід було обов’язково уникнути смертного вироку. В той же час його не можна було уникати, вдаючи, наприклад, психічно хворого, бо це демотивувало б Цеглинського і загалом знівелювало б «історичні й політичні причини».

У листі про це мовиться так: «Допоможіть мені врятувати приятеля. Йому знову загрожує самогубство. Я вже не маю щодо цього певності й можу навіть сподіватися, що він уже не прагне цього переважно заради мене. І все ж існує побоювання, що неврастенія переможе нашу близькість. Якби це трапилось, я вже не став би йти на той світ слідом за ним. Таку дію могли б витлумачити як моє каяття, а я ніколи в тому вбивстві не покаюся. Але без нього моя неволя буде мені гіркою, а свобода пустою й безбарвною. Зрештою він і сам по собі багато чого вартий, шкода, щоб такий загинув. Не гнівайтеся на нього за те, що не вилікувався замахом 12 квітня і, замість рятувати мене з тюрми, повертається до своїх весняних намірів. Він дуже бідний і хворий, але саме тепер зібрався визволяти мене».

Метою листа, що його Грушевський усе-таки не спалив (як історик, він, мабуть, принципово не палив жодних паперів), було, як бачимо, виблагати хоч якусь допомогу любому другові: «Чи будете в силі, Пане Професоре, підшукати для нього таке літературне заняття, завдяки якому він міг би вижити? Він зовсім розсварився

1 ... 18 19 20 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханці юстиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханці юстиції"