Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

Підсумовуючи, дорога Неподруго, хочу подякувати за час, що ти вділила на реєстрацію скарг, а тепер я звільняю тебе, відхиляю всі твої обвинувачення й закутуюсь у кашемірову ковдру самоспівчуття. Як завжди, ти сильно помиляєшся.

Ласкаво прошу вгамуватися, зникнути і більше не намагатися мене засмутити. Тобі не вдасться.

Цілую-обіймаю

T$

Я взяла лист, заклеїла золотисто-блискучим скотчем і прикріпила на дошці для ідей у моєму домашньому офісі поруч зі світлиною Коко Шанель. Коко не переймалася думками дурнів, тож і мені не слід.

Лист до внутрішньої неподруги — це саме той інструмент, який швидко утихомирив вітри, здійняті вогнищем моєї ненависті до себе. По-перше, таке поліпшує настрій. Писати «листа до себе» — дурнувата затія, тож вона мене смішить. Сміх — ворог самовідрази, бо сміятися це означає, що ти вже не аж так занурена в себе і здатна побачити смішні моменти. Сміх дає тобі змогу бути самоусвідомленою, а це завжди є частиною зцілення. По-друге, щоразу, як захищаю себе в письмовій формі, мій мозок і права рука об’єднуються в цій самообороні. Рефлекс самозахисту входить у м’язову пам’ять. І це дає бентежне відчуття сили.

Я вирішила перестати себе ображати. Причина проста: нічого хорошого з того не вийде. Ти не стаєш успішнішою, дозволяючи прискіпливій і мстивій внутрішній сучці вступати в гру. Натомість ти стаєш невпевнена, сумніваєшся у власній вартісності. Земля під ногами хитається й ти досягаєш менше. Якби повсякчасна самокритика діяла, якби давала результати, я би й далі жила з нею. Повір мені. Я людина, орієнтована на результати. Але правда проста: злостиве ставлення до самої себе — контрпродуктивне, дуже неприємне і забирає набагато більше енергії, ніж доброта. Нащо воно тобі?

А ти маєш Внутрішню Неподругу? Таку, що достеменно знає, як провернути ножа критики у твоїх нутрощах? Її, часом, не Карен звуть? Хочу, щоб ти ідентифікувала цей голос як щось окремішнє. Це не ти. Це твій внутрішній ассасин. Ти мила, чудова і дбаєш про себе. Насправді ти ніндзя турботи про себе, вся в чорному, до біса крутому костюмі, з’являєшся тихо, неочікувано, щоб подолати внутрішнього ассасина. Думай про це так: ти б не дозволила, щоб будь-хто інший так із тобою розмовляв, ти б не дозволила комусь іншому знищити твою самооцінку, тож чому, чому ти дозволяєш комусь у власній голові бути таким жорстоким?

Наступного разу, як вирине цей голос, замісто того, щоб його ігнорувати, або гірше — вірити йому, — спробуй записати обвинувачення, які чуєш. Хочу, щоб ти спростувала кожен аргумент внутрішнього критика, конкретно написавши, в чому цей голос помиляється. Будь точна. «Ні, я не погана людина лише тому, що забула купити мигдалеве молоко. Це просто помилка, єдиним наслідком якої було те, що я пила каву без молока. Не велика біда». Будь агресивна. Напиши власними словами, яка нікчема ота неподруга, а потім вижени її. «Я розумію, що в тебе немає власного життя, й тому ти просто хочеш мене засмутити, але не сьогодні, серденько. Сьогодні все, що я можу сказати — Па-па, сучко, зникни!» Підпиши, заклей і причепи цей лист десь на видному місці. Нехай буде нагадуванням, що ти достойна захисту і достатньо сильна, щоб захиститися. Якщо потрібна допомога, прикріпи фото когось, хто тебе надихає поруч із листом. Когось, хто в боротьбі зі Внутрішньою Неподругою лютуватиме в одній команді з тобою. Для мене, як я вже казала, це Коко Шанель. Для тебе це може бути Ріанна, Тарана Берк, Тревор Ноа чи Саллі Салленберґер. Якщо Саллі може посадити літак на річці Гудзон, він точно здатен допомогти тобі вберегтися від Внутрішньої Неподруги.

Протягом цього тижня тримай увесь час під рукою красивий невеликий записник і щоразу, як почуєш критику на свою адресу, запиши і спростуй її. Щоразу? Так. Кожного божого разу. Це погано, що в тебе немає хлопця. Заперечуй! Ти безвідповідальна пройдисвітка, бо спізнюєшся на роботу. Відітни це! Потрібна пильність і практика, щоб перемогти добре натренованого вбивцю впевненості. Але я знаю, що ти мусиш. Знаю, що ти достойна захисту і що саме цієї миті маєш силу подолати цього потужного суперника. Я тебе підтримаю, викрикуватиму твоє ім’я посеред вулиці, поки ти сваришся з нею. Не маю на меті тебе зганьбити чи влаштувати сцену; просто безмежно радітиму, що тобі це вдалося, не зможу стримати щастя.

Ти впораєшся, я знаю.

Мені трохи навіть шкода твоєї Внутрішньої Неподруги. Вона й не знатиме, що її вбило.

Хто ти взагалі така?

прокладай власний маршрут

Є ще один спосіб, який я використовую, щоб атакувати Внутрішню Неподругу, але мені так соромно за нього, аж вагалася, чи розповідати тобі. Почуваюся тупою й духовно вбогою, схожою на одну з тих людей, що мають дошку для візуалізації. Буеее. Гидота. Мм. Але, послухай... Я МАЮ ДОШКУ ДЛЯ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ! ПРОСТО НАЗИВАЮ ЇЇ «ДОШКА ІДЕЙ», БО НЕ ХОЧУ МАТИ ДУРНУВАТИЙ ВИГЛЯД, АЛЕ НА ТІЙ ДОШЦІ КУПА ВСІЛЯКИХ КЛІШЕ. Авжеж, я одна з тих людей, що вірять у дошку для візуалізації! Але не про це хотіла поговорити. Якщо хочеш більше дізнатися про дошки для візуалізації, просто заґуґли. А я збираюся поговорити про інший інструмент, який допоміг мені змінити життя (втім, він схожий на дошку для візуалізації).

Атака на Внутрішню Неподругу вдавалась. Цю хвойду я вбивала наповал щонайменше тричі на тиждень. Але не цілком була певна, чим заповнити простір, який до цього займали негативні балачки з собою. Що мені тепер говорити собі замість «Ти — відстій»? Звучить смішно, та коли ти проживаєш більше двадцяти років з саундтреком життя «Ти — відстій», раптова тиша може стати разючою.

Цікаво, чи могла би я навчитися схвально ставитися до себе такої, яка є? Чи може це стати моїм новим приспівом? Знаєш сцену зі «Щоденника Бріджит Джонс»[17], де Колін Фірт каже Рене Зельвеґер (у ролі Бріджит Джонс): «Ти мені дуже подобаєшся саме така, як є»? Хотіла би спромогтися промовити цю фразу собі. Що я приймаю, люблю і ціную в собі?

Десь тоді, коли обдумувала це питання, я сходила на свята до нового темплю в моєму районі. Мене виховали типу-по-єврейському. Типу-по-єврейському — тобто, я періодично відвідувала гебрейську школу, але більше переймалася тим, як дістати Хануке-ґелт (шоколадку у золотистій фользі), ніж утямити, що ж то за свято, Ханука. Щось іще було про темпль, про лампадки і трохи ароматичних олій для свічок, але олії бракувало, та зрештою вистачало... можна святкувати? Крутецька історія! Та відколи я почала краще про себе дбати, спіймалася на тому, що хоч як це дивно, мені цікаво більше дізнатися про юдаїзм.

Вирішила сходити до темплю на моїй вулиці, бо то було недалечко, до того ж ця синагога мала репутацію ліберальної та інклюзивної, ще й ребе там була жінка, яка виступала на конференції TED[18]. Мене,