Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Катастрофа! Саша присіла за робочий стіл, збентежено дивлячись у папку. Цифри в розрахунках були більшими від запланованих у півтора, а то й удвічі. Додалися нові рядки і статті витрат, що в підсумку вилилося в просто захмарну суму. Грошей, випрошених у Маші, точно не вистачить, а більше взяти нізвідки. 
- Тьма! - шепотіла Саша, витираючи зап'ястям крапельки поту зі скронь. - Темрява! Який кошмар! Не може бути, щоб це були правильні... Це насправді так? 
- Так, - кивнув економіст, - ми двічі перевірили. 
Олександра впустила руки на коліна і затримала дихання. Її мрія чогось досягти в цьому житті розсипалася швейними шпильками. Здавалося б, ось-ось, докласти трохи старань і щастя саме стрибне в руку. Доля розстелить червону доріжку і життя заграє яскравим світлом софітів.  Нові знайомства, корисні зв'язки, і французький шансон у маленькому кафе десь у шостому окрузі Парижа. 
- Як же так... 
Дві великі сльозинки зірвалися з вій і скотилися по щоках. Нічого не буде. Олександрі так і доведеться шити одяг для розпещених фіфочок, які надсилають фотографії кітчевих суконь, мовляв, "зроби мені як у ..."
Саша обвела поглядом майстерню. Даремно витрачені гроші, сили, нерви. 
Саме в цей момент їй як ніколи захотілося згорнутися калачиком на грудях у того, хто погладив би її по голові, утішив би і разом вирішив усі проблеми. 
Рука сама потягнулася до телефону. Бездумно Саша набрала номер. Якщо вже нічого виправити не можна, то можна хоча б ненадовго забутися. Зовсім на трохи.

***

Коли зателефонувала Саша, Борис ледь зміг впоратися з емоціями. Він нестерпно скучив за нею за болісно довгі дні розлуки. Чесно кажучи, навіть смішно. Доросла людина, а радіє дзвінку жінки, як дитина. 
- Можна я приїду? 
Голос Саші звучав сипло, трохи хрипко. І жахливо сумно. У неї точно щось сталося. Однак запитати Борис не наважився. Якщо захоче, сама розповість. Тішило хоча б те, що Саша сама зателефонувала. Раз зателефонувала, значить скучила. Або їй більше нікому дзвонити. Приємніший, звісно, перший варіант. Набагато приємніший.
- Давай, краще я приїду, - Борис закінчив пропозицію на напівзапитувальній ноті, всіма фібрами душі бажаючи, щоб дівчина сама прийняла рішення. 
Не тому що чоловікові потрібен був її оманливий дозвіл, не тому що хотів продемонструвати свої джентльменські манери. Ні.
За такий короткий час їхнього бурхливого знайомства він усвідомив одне - Саша не пробачить зазіхань на свою свободу. І горезвісне "Я тут мужик, і моє слово закон" для чортівки звучало б як показовий діагноз альфа-самця, еволюція якого зупинилася на рівні печерної людини. Шанси завоювати серце і тіло рудої красуні в такого індивіда одразу ж сягали мінусового ступеня.
- Давай.
Така коротка і ледь чутна відповідь. Борис полегшено зітхнув, прогнавшиз  голови непотрібні переживання. 
Вона погодилася.
Через кілька хвилин автомобіль чоловіка спритно маневрував перевантаженими вулицями столиці. Навігатор підказував маршрут без болісних заторів, світлофор добродушно пропускав на зелений... Немов доля сама вела його до Олександри.
Ще не доїжджаючи до житлового комплексу "Фламінго", Борис помітив біля будинків знайому дівочу фігурку. Серце пропустило удар, і чоловік на мить забув як дихати. Саша... Яка ж вона красива....
Каскад рудого волосся, з яким грайливо біснувався вітер, малахітова сукня без зайвих прикрас, що ідеально підкреслювала тонку талію дівчини і світлі стрункі ніжки...
- Відьма, - заїждженою платівкою Борис повторив своє пояснення і злегка посміхнувся. Попався як хлопчисько на дію її чар і тепер він або загине в безодні її байдужості, або забере її з собою. Третього варіанту не дано. -
 Мда, Таларські, не впізнаю я тебе...
Воронку наївних думок перервали відчинені двері автомобіля. Олександра без зайвих мовних прелюдій плюхнулася на переднє сидіння. Пряний запах уже знайомих парфумів обволік повітря в салоні й дражливо вабив Бориса.
- Привіт, - здавлено видавив із себе, дивлячись на засмучене личко його власної бестії. - Куди поїдемо? Ти голодна? - чоловік продовжував сипати примітивні запитання, хоча було очевидно, що Сашу щось серйозно гризло. 
Дівчина мовчала, немов загубилася у власних переживаннях, нервово покусувала нижню губу, невинним жестом змушуючи серце і пах Бориса болісно битися. 
Незрозуміла мана. Диявольська.
"Таларскі, візьми себе в руки" - подумки дав собі ляпаса, пильно вдивляючись у смарагдові очі Олександри. "Вмикай голову, ту, що на плечах".
- Що в тебе сталося? - прямо в лоб запитав Борис, помітивши, що дівчина не спішить ділитися своїми проблемами.
- Давай просто займемося сексом? - безпристрасно заявила руда красуня, підіймаючи впевнений погляд. - Мені потрібно відволіктися...
Її слова похитнули впевненість Бориса в тому, що Олександра теж відчуває подібне притяжіння, що не тільки фізіологічна потреба рухає ними, що вони можуть зайти далі, ніж випадкові зустрічі...
- Саша, розкажи, що в тебе сталося, і я допоможу, - Борис погладив кісточками пальців оксамитову щоку дівчини. 
Він не збирався вестися на її байдужий тон і так просто здаватися... Впевнений, і чортиця потребує його, але тільки через вроджену впертість боїться собі в цьому зізнатися.
- Борисе, - хрипло почала Олександра, смикаючи тонкий ремінець сумочки, - у нас був договір на інтим. Без нахабних влізань в особистий простір. Зі своїми проблемами я як-небудь розберуся сама.
І не почувши заперечень чоловіка, вискочила з машини, зриваючись на біг. Вона сама з усім розбереться.