Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

і людина, тому — на думку Бруно — не існує ні найпершої тварини, ні найпершої людини. Парацельс теж був прихильником концепції самозародження, вважаючи, що тварини, народжені завдяки процесу розкладу (до яких, на його погляд, належать змії, скорпіони та жаби) всі отруйні. На думку Парацельса, піддаючи людське сім’я процесові розпаду, можна породити те, що він визначає як homunculus — штучно створену людину в алхімічній лабораторії, тотожну людським істотам.

Виродки та божественне провидіння

Для науки та теології народження виродків — проблема, вирішити яку нелегко. Лікарі, теологи та науковці питаються, що ж вони за таке, з чого та чому народжуються потвори. У середньовічному світогляді вони поставали алегоричним утіленням світових лих, а тому їх вважали тілами шкідливими, ознакою божественного гніву за гріхи людства. У Чинквеченто, коли межі між природним і надприродним досі хисткі, потвори, як і решта надзвичайних явищ на землі й на небі, є передвістям бід для всього народу або знаком Божої волі, який тлумачили з огляду на тогочасні політико-релігійні події. Частими є випадки, коли потворність та дива використовували з метою релігійної пропаганди під час міжконфесійних конфліктів. Поміж протестантів поширюється тлумачення з есхатологічним нахилом, чи то пак вірою в те, що потвори та інші дивовижі є прикметою невідворотного кінця світу. Описи страховиськ (часто геть уявного характеру) публікують у друкованих ілюстрованих виданнях та на листівках, аби здивувати ще більше та надати оповіді правдоподібності. Часто, щоб надати більшої вірогідності надзвичайній події, наводили свідчення лікарів, прелатів, нотаріусів та відомих особистостей. Нехай і не вважаючись дивом, утім, виродки, що народжувались й котрих розглядали як наслідок природного ладу речей, дедалі більше перетворювалися на предмет медичних, філософських досліджень, що окремо одні від одних шукали причини їхнього виникнення, які можна пояснити з морального погляду. Називали найрізноманітніші причини, якими пояснювали походження потвор: жарти природи, недорозвинені організми, котрі не змогли досягти стадії повного розвитку, наслідки недоліків у матерії чи рівня тепла в сімені, бурхлива уява матері або зв’язок людських істот зі звірами. Не бракує й механічних факторів, як-от надто вузьке лоно чи злиття різних частин тіла, як трапляється із сіамськими близнюками.

Між релігією

та наукою

Див. також: П’єтро Помпонацці, с. 320;

Парацельс (Філіпп Ауреол Теофраст), с. 371;

Бернардіно Телезіо, с. 404;

Джордано Бруно, с. 410

Людське тіло та його хвороби: анатомія, теоретична і практична медицина

Антоніо Клерікуціо

Вплив гуманізму та здобутки анатомії сприяють формуванню критичного ставлення до традиційних поглядів. Завдяки анатомічним дослідженням Андреаса Везалія поволі авторитет поглядів Галена починають піддавати сумніву. Завдяки Парацельсу та його послідовникам, котрі критикують теорію про рідини й пояснюють фізіологічні процеси в людському тілі з хімічного погляду, утверджуються нові медичні теорії та практики. Протягом століття хірургія звільняється від підпорядкованості медицині, набуваючи дедалі більшого престижу в соціальній та інтелектуальній сферах.

Гуманістичні погляди та медицина

L’istruzione

Університетська освіта лікарів здебільшого ґрунтується на працях античних лікарів — Гіппократа та Галена й на працях та коментарях доби Середньовіччя, зокрема Авіценни (980—1037). Поширення практики проведення розтину та облаштування клінік, виникнення анатомічних театрів та ботанічних садів сприяють збагаченню лікарської освіти. У curriculum за фахом медицини передбачено, що спочатку вивчення Арістотелевої філософії передує, власне, медичній освіті. Медичні сurriculа оновлюють завдяки гуманістам, котрим завдячуємо новим тлумаченням античної медицини — часто завдяки лікарям-гуманістам на кшталт Нікколо Леонічено, Томаса Лінакра, Сімфор’єн Шамп’є та Антоніо Бразаволи. Поширення вивчення грецької мови серед медиків, повернення до античних текстів, що до того були невідомими, перевидання доповнених коментарями праць Гіппократа, Галена та Корнелія Цельса (перша половина І ст.), які вивчають одночасно з арабськими працями та які згодом їх замінюють, спричиняють критичне ставлення до традиційних поглядів. Знаходять численні розбіжності між твердженнями Гіппократа, Арістотеля (384—322 рр. до н. е.), Галена та Авіценни щодо роботи серця, мозку, печінки, походження нервів, механізмів розмноження, що сприяє новим оригінальним дослідженням з анатомії та фізіології. Арабських лікарів, які були джерелом знань з античної медицини, піддавали критиці через безпосереднє порівняння з грецькою традицією; лікарі-гуманісти мали на меті відновити медичну науку античності, зіпсовану протягом століть. У добу Відродження постає новий образ Гіппократа, котрий «емансипується» від зв’язків з Галеном, який тривалий час затьмарював важливість та оригінальність його поглядів. Гіппократ стає засновником медицини, що ґрунтується на клінічних дослідах, безпосередньому спостереженні за людиною і природою, й не бракує тих, хто розглядає його як першого лікаря, який визнав важливу роль хімії в медицині. З плином часу починають відрізняти Гіппократове вчення від Галенового та тих, хто (як послідовники Парацельса) не приймають доктрини Галена, намагаючись здобути визнання для власних теорій, приписуючи їхнє авторство Гіппократу.

Відносини

з давньогрецькою

наукою

Анатомія та хірургія

Розтин

трупів

Анатомія спочатку розвивається як складова хірургії, а згодом, починаючи з XIV ст., стає університетською дисципліною. Більше двох століть