Читати книгу - "Диво"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диво" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 190 191 192 ... 225
Перейти на сторінку:
біжить з останніх сил, не може зупинитися. Люду на будові було стільки, що не могли підступитися до стін церкви, вирушали до Києва в пошуках хліба й волі тисячі, приходили на будівництво не тільки з примусу, а й з бажання, не з побожності, а в сподіванні заробітків. В самому Києві і по той бік валів цілі ночі світилися тепер корчемниці, де пропивано денні заробки, оті нужденні ногати, виплачувані землекопам і носіям каменю та плінфів; збиралися там люди веселі й зрозпачені, заливано медом і пивом успіхи й невдачі, за одним столом сідали робітники найнижчі і наглядачі, муляри й майстри своєї справи; Сивоок теж ішов туди, не спав ночей, до своєї хижі навідувався лиш удосвіта; Ісса мовчки дивилася на нього, в її великих очах був докір і невигубний ляк, але вона мовчала, їй завжди було холодно в цій дивній, незвичній землі, навіть у літню спеку вона куталася в хутряне корзно; Сивоок щось їй говорив, приносив їй ласі шматки з своїх походеньок, розповідав, наскільки просунулася церква, був п’яний не так од випитого, як од своєї нетерплячої радості, викликаної будівництвом. Майже те саме було на острові, коли він керував спорудженням монастиря, але там усе здавалося меншим, незначним, там Ісса мала своє море, перед яким забувалося все на світі; Сивоок теж не губився на острові так, як у цьому великому городі, не зникав і не віддалявся од Ісси, а тут він мовби поглинався тією невідомою справою, даленів, малів невпинно, і коли добрідав до хижі, то не він мав утішати Іссу, а їй самій ставало його жалко, вона мовчки гладила йому голову, і тільки від тих дотиків находили на Сивоока короткі хвилі прозріння, він відбігав подумки од свого непосильного для одного чоловіка, діла, лякався огрому звершуваного, вірніше ж — задуманого, і плакав під тою ласкавою, тихою рукою, під поглядом величезних злякано-скорботних очей Ісси.

А довкола щільніше й щільніше облягала Сивоока ворожість. Не виступала відверто, рядилася в шати доброзичливості, Міщило став незамінимим помічником і найпершим другом так, що поволі відсував од Сивоока навіть Гюргія. Не знав Сивоок, що надмірність у дружбі виказують, як правило, тоді, коли хочуть зрадити свого друга.

Ситник стояв осторонь, він не хотів зчіпатися з княжим будівничим, хоч і вельми кортіло йому, щось підказувало бояринові, що цей здоровенний, загадковий у своїх здібностях і в своєму побуті чоловік — його колишній раб, а поступатися своїм Ситник не звик і не вмів, однак за Сивооком стояв князь, а це був єдиний чоловік, якого колишній медовар боявся.

Сивоок теж відчував, що Ситник обкидає його перевісищами, йому теж іноді хотілося знайти боярина й поговорити з ним око в око, переконатися, що це справді той самий медовар з далекого дитинства, але не мав на це часу, найбільше ж боявся, що повернуться до нього всі спогади, стане перед очі маленька Величка, для якої добував з такими труднощами синю квітку в пущі. А де тепер Величка, де сині квітки? Нема нічого, все зінакшене, а про давнє страшно й подумати.

Несподівано в спілку двох Сивоокових ворогів устряв третій, зовсім сторонній, здавалося б, не здатний на лихе, окрім ляпання язиком. Але, як то мовиться, стрілою попадаєш в одного, а язиком — у тисячу. Часто мова буває страшнішою за найгострішу зброю.

Тим третім був Бурмака, княжий блазень і глумотворець. Не міг змиритися з тим, що відсувається він далі й далі від князя, з особи щонайближчої стає чимось мовби зайвим, небажаним. Шукав причин забуття княжого, неласки — і знайти не міг. Також не міг дотямкувати своїм куцим розумом, що такі, як він, потрібні не завжди, що вони мають свій час, як той чи інший овоч на споживу. В часи жорстокі, при владі твердій зникає мудрість, переводяться науки, художества, лишаються тільки дурні. Вони завжди плодяться там, де пригнічується воля. Для свободи ж дурні не потрібні. Але Бурмака розмірковував простіше: раз його відсунуто від князя, слід шукати, хто ж посів його місце, хто став наближеним. А хто? Ясно ж: Сивоок з його церквою!

Бурмака теж приходив на будову, нахабно ліз повсюди, чіплявся до Сивоока з безглуздими загадками: «А що кругле, а посередині — стовп?» Сам же й розгадував: «Калюжа! Ге-ге-ге!»

Згодом, додивившись, а чи за намовою Міщила, став їздити на віслюку і коло самої церкви, і в глинищах, де випалювали плінфи, і на пристані, звідки воловоди тягли з лодей камінь, і серед торжищ, і скрізь галасував про Сивоока:

— Подивіться-но, нічого чоловік не робить, а прибуток має! І не князь, і не боярин, і не купець, і на дуді не грець, а добра призбирує! Всяка птиця своїм носом сита. А що ж бо то за ніс?

Сивоок четвертину своєї платні жертвував на будівлю,— не помогло, не заткнув пельки Бурмаці. Багато хто став лихим оком споглядати на головного будівничого. Бо не могли збагнути, як то справді може таке діятися, щоб один копав землю і вергав камінь і мав три ногати за день, а другий одержував би всотеро більше лиш за те, що носить голову на в’язах? Хіба голови не однакові? Може, всередині й розрізняються вони між собою, але хто ж то може зазирнути в ту середину?

До князя те не доходило. Ще не мав Ярослав таких мирних і спокійних років князювання, як оці зв’язані з початком спорудження великого Києва, вважав те добрим знаменням, часто згадувалася йому ніч, коли двоє принесли в притемнену горницю виліплену з сяйливого воску церкву, тоді кидав усі свої державні справи, велів Ситникові знайти Сивоока і Гюргія, заповідав з ними трапезу на княжім дворі, а іноді й сам ішов до них і засідали не-небудь у корчемниці, князь був без охорони, без прислуги, сидів простим чоловіком серед будівничих і художників, пив з ними, їв, похвалявся так само, як і вони, почувався зовсім молодим, піднесеним, то були неповторні ночі.

В одну з таких ночей Ситник, неспроможний відплатити Сивоокові, знайшов усе ж таки спосіб виказати свою злість. Спершу послав Міщилові два бочонки меду, сказавши Бурмаці, щоб той влаштував там добрячу учту, для якої він, Ситник, обіцяє вельми небуденну розвагу. А потім пізньою ніччю послав своїх людей до Сивоокової хижі, ті витягли звідти силою Іссу, сповиту в корзна, принесли її до корчемниці, де шпетив на всю губу Бурмака, витрусили з хутер, і вона стала перед подурілими від пиття чоловіками майже гола,

1 ... 190 191 192 ... 225
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво"