Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

352
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 190 191 192 ... 234
Перейти на сторінку:
є туристські кемпінги? Такі, де ми зможемо зупинитись?

— Є. Але ми зупинимося в готелі «Мюльбах» — там найбільші в світі ліжка, — і вдаватимемо з себе нафтових магнатів.

— А де ми поставимо наш «кадилак»?

— А що, тепер уже «кадилак»?

— Атож. Коли не хочеш брати б'юїка з гідравлічним керуванням. Я об'їхала на ньому всю Європу. Його фото вміщене в останньому номері «Вог», що ти мені надіслав.

— Та, мабуть, доведеться вибрати щось одне, — сказав полковник. — А ту машину, на якій ми поїдемо, поставимо в гараж біля «Мюльбаха».

— А «Мюльбах» дуже розкішний готель?

— Просто казковий. Тобі сподобається. З міста ми подамося на північ до Сент-Джо, вип'ємо по чарочці, а то й по дві,— у барі Рубіду, тоді переїдемо через річку й повернемо на захід. Спочатку ти сядеш за кермо, а потім ми поміняємось ролями.

— Як це?

— Будемо вести машину по черзі.

— Зараз веду я.

— Давай швиденько проскочимо через ці нудні місця і дістанемося до Чімні-Рока і далі до Скотс-Блафа й Торрінгтона. Ось де ти побачиш справжню красу!

— У мене є карти, й путівники, і книжка з усілякими порадами для туристів, а також довідник усіх готелів та кемпінгів.

— І ти все це вивчаєш?

— Так. Я вивчаю це ввечері, разом з книжками, що ти мені надіслав. А де ми одержимо права?

— В Міссурі. Машину ми купимо в Канзас-Сіті. А туди полетимо, хіба ти забула? Можна, звичайно, поїхати й експресом.

— Я думала, ми полетимо до Альбукерке.

— Це іншим разом.

— Зразу по обіді ми зупинятимемося у найкращих готелях, за довідником, і я готуватиму тобі твої улюблені коктейлі, поки ти проглядатимеш «Лайф», «Тайм» або «Ньюс-уїк», а я читатиму свіжий «Вог» і «Харперз базар».

— Так. Але ми неодмінно повернемось до Венеції.

— Авжеж. І машину привеземо. Італійським пароплавом, виберемо найкращий. А з Генуї машиною зразу сюди.

— А ти не хочеш десь переночувати дорогою?

— Навіщо? Нам треба скоріше дістатися додому.

— А де буде наш дім?

— О, ми ще подумаємо. У Венеції скільки завгодно будинків. А тобі не хочеться пожити трохи за містом?

— Хочеться, — сказав полковник. — Дуже хочеться.

— Тоді, прокидаючись уранці, ми бачили б за вікном дерева. А які дерева ми побачимо під час нашої подорожі?

— Переважно сосни й тополі по берегах струмків, та ще осики. Ось підожди, ти ще побачиш, як жовкне листя на осиці.

— Гаразд, підожду. А де ми зупинимось у Вайомінгу?

— Спершу заїдемо до Шерідана, а там буде видно.

— А Шерідан — гарне місто?

— Чудове. Ми поїдемо машиною туди, де відбувся бій з індіанцями, — я розповім тобі про нього. Потім подамося далі, до Біллінса, де загинув отой дурень Джордж Армстронг Кастер, ти побачиш меморіальні дошки на тому місці, де їх усіх повбивали, а я поясню тобі, як ішов бій.

— От добре! А на що Шерідан більше схожий: на Мантую, на Верону чи на Віченцу?

— На жодне з цих міст. Він стоїть високо в горах, майже як Скіо.

— Виходить, він нагадує Кортіну?

— Нітрохи. Кортіна оточена з усіх боків горами, а Шерідан приліпився до схилу гори. У Біг-Горну нема передгір'їв. Гори підносяться просто з долини. Звідти видно Хмарний пік.

— А наші машини виберуться туди?

— А якого біса їм не вибратись? Та я волів би машину без гідравлічного керування.

— Я теж можу без неї обійтися, — сказала дівчина. Вона насилу стримувалась, щоб не заплакати. — Як і без усього іншого.

— Що ти питимеш? — спитав полковник. — Ми ще нічого не замовили.

— Я, мабуть, нічого не питиму.

— Два дуже сухих мартіні,— сказав полковник бармену. — І склянку холодної води.

Він засунув руку в кишеню, відкрутив ковпачок на пляшечці з ліками і витрусив дві великі таблетки на долоню лівої руки. Затиснувши їх у руці, він знов закрутив ковпачок. Це було не так уже й важко для людини, що має скалічену праву руку.

— Я ж казала, що нічого не хочу.

— Гаразд, доню. По-моєму, тобі не завадить випити. Хай трохи постоїть. Може, я сам вип'ю… Даруй мені мою різкість, — сказав він. — Це вийшло ненароком.

— Ми ще не взяли нашого негренятка, яке охоронятиме мене.

— Так. Я не хотів його брати, поки не прийде Чіпріані і я не розплачуся.

— Ти в усьому додержуєшся таких суворих правил?

— Так, в усьому, — сказав полковник. — Ти вже вибач мені, доню.

— Скажи «доню» тричі.

— Hija, figlia[199], доню.

— Не знаю, що й робити, — сказала дівчина. — Краще ходімо звідси. Я люблю, коли на нас з тобою дивляться, але сьогодні мені не хочеться нікого бачити.

— Футляр з негренятком лежить зверху на касі.

— Знаю. Я давно помітила.

Підійшов бармен з двома келихами, запітнілими від крижаного напою; він подав і склянку води.

— Принесіть той пакуночок, що прислали на моє ім'я, він лежить зверху на касі,— попросив полковник. — Перекажіть Чіпріані, що я пришлю йому за нього чек.

Полковник вирішив-таки забрати його.

— Хочеш випити, доню?

— Так, якщо ти не розсердишся, що я передумала.

Вони цокнулись і випили, келихи ледь дзенькнули, так легенько вони цокнулися.

— Ти мав слушність, — сказала вона, відчуваючи, як по тілу розливається тепло і смуток розвіюється.

— Ти теж мала слушність, — сказав він, стискаючи в долоні дві таблетки.

Він подумав, що приймати їх зараз з водою незручно. Тож коли дівчина відвернулася, проводжаючи поглядом одного з ранкових відвідувачів, він запив їх мартіні.

— Ну як, ходімо, доню?

— Ходімо.

— Бармене! — гукнув полковник. — Скільки з мене? Та не забудьте переказати Чіпріані, що я пришлю йому чек за цю дрібничку.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Вони пообідали в «Грітті», і, розгорнувши негренятко з чорного дерева, дівчина приколола його з лівого боку. Фігурка була дюймів зо три завдовжки й досить гарненька, коли любиш такі речі. «А не люблять їх лише бовдури», — подумав полковник.

«Не смій навіть думати негарними словами, — сказав він собі.— Поводься як слід, поки ви з нею не попрощаєтесь. Ну що це за слово — «прощавай», — подумав він. — Ніби для сентиментального вірша.

Прощавай, і bonne chance[200], і hasta la vista[201], а ми казали просто merde[202], та й годі. Щасливої дороги — оце гарні слова! Неначе з пісні,— думав він. — Щасливої дороги, щасливої тобі дороги, — от і рушай у дорогу, забравши з собою ці слова. І край!» — подумав він.

— Доню, давно я казав, що кохаю тебе?

— Відтоді, як ми сіли за столик, не казав.

— Ну, то кажу тепер.

Коли вони прийшли в готель, Рената пішла до

1 ... 190 191 192 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"