Читати книгу - "Зірки Егера"

— З Мекчеї, з Фюгеді, Золтаї. Таж і батько мій тут, і наш парафіяльний священик — отець Балінт.

— Ви, ваша милість, ніде не повинні показуватись, вам доведеться переховуватися в кімнаті пані Балог. Обіцяйте мені це.

— Честю своєю обіцяю!

— Покляніться.

— Клянуся!

— А я обіцяю зробити все, щоб повернути вам сина. Дайте, будь ласка, талісман мені.

Ева простягнула каблучку.

Добо зав'язав ремінці шолома і, перш ніж натягнути рукавицю, подав руку Еві.

— Прошу вибачити мою різкість, але інакше не можна. Влаштовуйтеся, як дома, в кімнатах моєї дружини і вважайте своїми всі речі, які залишилися тут.

— Ще одно слово, пане капітан. Що я маю сказати пані Балог, хто я така?

— Кажіть усе що хочете. Аби тільки Гергей не дізнався.

— Не дізнається.

Добо попрощався і, вийшовши з дверей, гукнув, щоб підвели коня.

Під вечір здійнявся вітер, поздував усю сажу й попіл. Ніде правди діти, з початку облоги, окрім вітру, ніхто у фортеці й не підмітав. Скрізь було сміття і запах мертвечини. А що творилося за стінами фортеці!

Добо скликав" мулярів і селян до руїн, що залишилися після вибуху.

— Бачите, скільки каміння порозкидувано? Зберіть це каміння і латайте мур. Тільки пильнуйте, щоб, працюючи, ви були надійно захищені. Іди, Балаже, принеси сургуч і свічку.

А сам піднявся до гармати Баби, сів на неї і свинцевим олівцем написав на аркушику паперу:

«Дервіш-бею! Як тільки знайдеш хлопчика Борнемісси, негайно сповісти нас. Почепи червоно-синій прапор на ту тополю, що стоїть біля річки на північ від фортеці. Каблучка твоя в мене — я скористався нею як печаткою. Хлопчика може привести будь-який твій посланець з білим прапором. Натомість одержиш не лише каблучку, а й турецького хлопчика, який зараз у нас перебуває».

Добо позвав Мекчеї і, прикривши написані рядки долонею, сказав:

— Пішто, підпишися.

Мекчеї мовчки підписався.

Балаж уже тримав напоготові сургуч і свічку.

Добо накапав сургуч поряд з підписом Мекчеї, а Мекчеї до сургучевої печатки притиснув свій перстень і, навіть не спитавши нічого, квапливо пішов далі.

Добо згорнув листа і запечатав його зовні каблучкою турка. Півмісяць і зорі відбилися дуже чітко.

Потім Добо покликав Варшані.

— Друже мій Варшані,— сказав Добо, усміхаючись,— тепер я розумію, чому ти так подовгу не повертаєшся до фортеці. Ми ж бо тобі й відпочити не даємо: тільки прийдеш — знову кудись посилаємо. Ти знаєш Дервіш-бея?

— Як халяви своїх чобіт! — весело відповів Варшані.

— Так ось тобі лист. Підкинь його в намет Дервіш-бея, засунь в одяг чи в склянку якусь — словом, як доведеться.

— Зрозумів.

— Потім проберися до Сарвашке і зачекай там Міклоша Ваша. Він ось-ось має під'їхати.

— А як нам цього разу повернутися до фортеці?

— Скажи вартовим біля воріт, щоб вони щоночі спускали шнурок. Ти його знайди і смикни. Вгорі до шнурка буде прив'язано дзвіночок.

Варшані загорнув листа в хустину і заховав у себе на грудях.

...В мури Шандоровської вежі з гуркотом ударяли ядра.

Добо бачив, що на вежі сум'яття і солдати з тривогою вистрибують звідти.

Турки якимось чином вивідали, що зовнішні укріплення мають зв'язок з внутрішніми маленькими ворітцями (прохід скидався на шпеник на пряжці). Як про це турки пронюхали — невідомо. Але вони склали разом дві високі драбини, позв'язували їх вгорі й посередині, і ось на Кірайсекеському пагорбі вже височіла велетенська сходня, схожа на перевернуту римську цифру V. Вилізши на сходню, якийсь турок побачив, що крізь маленькі ворітця проходять солдати. Тоді на Кірайсеке витягли гармату і заходилися заповзято обстрілювати ворота.

Не минуло й години, як біля ворітець набралося багато поранених солдатів. П'ятьох поранило так тяжко, що вони навіть попадали.

— Витягайте нагору дошки! — гукнув Добо.— Вище підніміть тин.

Та марно доточували тин: турецькі гармати були наведені так, що ядра перелітали й через тин, і через дошки і все одно сипалися на ворітця.

— Це мені коштуватиме сто фунтів пороху,— пробуркотів Добо.— І так несвоєчасно!

З наріжної вежі прибіг Гергей.

— Пане капітан! — мовив відхекуючись.— Так ворітця залишати не можна!