Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Творці кургану, побоюючись, аби його не пограбували, центральну частину насипу обмурували вальками впереміш із шарами камки – вийшов міцний щит (він добре засох і затвердів за віки) у кілька метрів завтовшки, але… Могила виявилась пограбованою. У затверділому щиті грабіжники все-таки пробили прохід, проламали склепінчасту стелю і проникли всередину. Під земляним насипом було кілька гробниць і всі вони виявились спустошеними – могильні злодії не переводилися у всі віки, особливо рясно це поріддя родило у скіфські часи. Кари небесної вони вочевидь не боялися, як і мертвих. А живі, поховавши свого царя, покочували далі. Навколо – ні душі. Степова далина та марево бродить долиною…

В одній з гробниць Олексій Тереножкін виявив поховання двох жінок (знатна скіф’янка та її вбита рабиня), у другій знайшов свою вічну домівку знатний скіф. Не інакше, як у двох гробницях було поховано вельможне сімейство – цар та його жона. Кожному виділили по персональній ямі. Хто з них першим помер – невідомо. Не виключено, що чоловік, а жону його відправили на той світ мимо її волі, аби вона й там тішила свого мужа…

Вбрання на обох було розшите золотом та обцяцьковане коштовними прикрасами – грабіжники зривали те добро, трощачи кості небіжчиків. Обібрали їх з голови до ніг. І все ж дещо залишилося й археологам. У землі, перемішаній з кістками та уламками дерева, знайшли погублені речі – біля чотирьох тисяч золотих аплікаційних пластин із різноманітними антропоморфними, зооморфними та рослинно-геометричними зображеннями – пара та сімейна, певно, була пребагатою і на той світ пішла при всьому золотому параді, вражаючи поховальників. А раніше за них на те багатство звернули увагу грабіжники, які діяли за відомим принципом: мертвякам золото ні до чого, а ось їм, живим, у цьому світі воно ще знадобиться. Його можна вигідно продати – і на Боспорі, і на Істрі фракійцям, не кажучи про греків біля моря…

Знайшли залишки поховальної колісниці, на якій і привезли покійників до місця їхніх вічних домівок, на додачу – одинадцять амфор, бронзовий казан та деякі інші речі.

Олексій Тереножкін був радий і такому улову – знайти стільки вартісних речей у вщент обібраних гробницях – це удача! Вже за це варто було дякувати долі. І все ж археолог якимось шостим чуттям відчував: це не все. Гробниця приховала для них ще щось… Може, й значніше за знайдене. Ось тільки тайник треба пильно шукати. Має він бути, ой має… Скіфи були майстрами по облаштуванні криївок, і їм часто вдавалося обвести круг пальця грабіжників. (Сховок у могилі, як правило, готувала обмежена кількість людей, потаємно, аби ніхто більше не знав, де саме ті сховки, і часто потім таких майстрів знищували.)

І тайник був знайдений. Цілий-цілісінький!

Виявився він у невеликому закапелку, всього лише на глибині двадцяти сантиметрів – майже на один штик лопати. Злодії, кваплячись, його й не загледіли, а там зберігалося головне багатство скіфського царя, його гордість і слава!

Тільки почали зачищати знайдений сховок, як блиснув грецький орнамент – у вигляді пальмет, рослинних пагонів. «Припускаємо, що це справжнє окуття горита, – писатиме археолог з експедиції своїй дружині. – Грифони, які шматують якусь тварину… Зверху горита ряди неприкріплених квадратних бляшок із зображенням скіфа, який п’є з ритона перед богинею. Збоку багато якоїсь тонкої бронзи. Все це не сон, а дійсність, реальність…»

Схвильований археолог урочисто привітав співробітників експедиції з незвичайною знахідкою – так щастить не часто! Їм пощастило. І хай сам горит перетворився на тлін, але ж золоте окуття його ціле-цілісіньке, а воно головне. В зотлілому гориті колись знаходилось біля семи десятків стріл (збереглися лише бронзові наконечники).

А ще на гориті й під ним лежали золоті пластинки – залишки портупеї та бронзовий бойовий пояс.

Так у дворі одного з мешканців Мелітополя з’явився на світ білий знаменитий сьогодні на увесь світ скіфський горит, що його навічно названо – за місцем знахідки – Мелітопольським; він увійшов до всіх наукових та популярних видань типу «100 НАЙВІДОМІШИХ ШЕДЕВРІВ УКРАЇНИ», до енциклопедій тощо.

На подібні знахідки щастить не кожному археологу – Олексій Тереножкін мав бути вдячний долі, що послала йому такий шедевр греко-скіфського мистецтва, шедевр, рівний знаменитій пекторалі з Товстої Могили або чаші з Гайманової Могили.

За весь час, звідколи розкопують скіфські кургани – це двісті з чимось років – було виявлено всього лише чотири подібні золоті окуття горитів (самі горити, ясна річ, не вціліли), що датуються 340–320 рр. до н. е. Перший з них було знайдено 1863 року в кургані Чортомлик (звідтоді їх умовно називають «чортомлицькою серією»), другий – в Ільїнецькому у 1902 році, третій – в Мелітопольському в 1954 році, і пізніше буде знайдений четвертий у П’ятибратному кургані на Дону (1955, Росія). Всі вони «рідні брати», витвори одного майстра (або кількох майстрів однієї школи). Найкраще зберігся горит з Мелітопольського царського кургану, що колись громадиною здіймався у дворі того дядька, який вирішив викопати колодязь…