Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 192 193 194 ... 264
Перейти на сторінку:
class="p1">— Рендоме, — мовив я. — Це Корвін.

Я відчув його розум, однак не отримав жодної відповіді від нього. Я збагнув, що він зараз жене з пекельною швидкістю, повністю зосередившись на зміні атрибутів Тіней навколо нього. Він не міг дати відповідь, не втрачаючи контроль. Я закрив Козир рукою, розриваючи зв'язок.

Тоді взяв Джерардову карту. За кілька секунд установив контакт. Випростався.

— Корвіне, де ти? — запитав він.

— На краю світу, — відказав я. — Хочу повернутися додому.

— Ходи сюди.

Він простягнув руку. Я потягнувся до брата і, стиснувши її, ступив уперед.

Ми опинилися на цокольному поверсі палацу в Амбері, у вітальні, куди ми всі перейшли в ніч Брандового повернення. Здавалося, зараз світанок. У коминку горів вогонь. Нікого більше не було.

— Я пробував зв'язатися з тобою раніше, — мовив він. — Гадаю, Бранд також, але я не певен.

— Як довго мене не було?

— Вісім днів, — відказав Джерард.

— Добре, що я поквапився. Що тут відбувається?

— Нічого страшного, — сказав він. — Я не знаю, чого хоче Бранд. Він увесь час кликав тебе, а я не міг з тобою зв'язатися. Зрештою, я дав йому колоду і сказав, що, може, йому вдасться більше. Схоже, не вдалося.

— Я був збитий з пантелику, — мовив я на те, — та й різниця в плині часу була колосальною.

Він кивнув.

— Тепер, коли небезпеки для його життя нема, я уникаю його. Його знову охопив один із похмурих настроїв, і він наполягає, що сам може про себе подбати. Щодо цього, він справді має рацію, і це на краще.

— Де він зараз?

— У своїх покоях. Годину тому він точно був там — страшенно похмурий.

— А він узагалі виходив?

— На кілька коротких прогулянок. Але за останні кілька днів — ні.

— Гадаю, мені варто піти і зустрітися з ним. Є що-небудь про Рендома?

— Так, — відповів Джерард. — Кілька днів тому повернувся Бенедикт. Він казав, що їм вдалося знайти чимало підказок щодо Рендомового сина. Він допоміг йому перевірити деякі з них. Рендом поїхав далі, але Бенедикт відчув, що йому краще не віддалятися зараз від Амбера надовго, адже ситуація непевна. Тож він лишив Рендома продовжувати пошуки самостійно. До речі, він дещо роздобув у тій пригоді. Повернувся, хизуючись механічною рукою — чудова робота. Він може робити нею все, що й раніше.

— Справді? — запитав я. — Звучить знайомо.

Він усміхнувся і кивнув.

— Він казав, що ти привіз її для нього з Tip-на Ноґта. До речі, він хоче поговорити з тобою про неї якомога швидше.

— Ще б пак, — відказав я. — Де він зараз?

— На одному з форпостів, поставлених ним уздовж Чорної дороги. Спробуй зв'язатися з ним через Козир.

— Дякую. Щось новеньке про Джуліана чи Фіону?

Він похитав головою.

— Гаразд, — я повернувся до дверей. — Гадаю, спершу піду побачу Бранда.

— Мені цікаво, чого ж він хоче, — кинув навздогін Джерард.

— Я це запам'ятаю.

Я вийшов з кімнати і рушив до сходів.

7

Я постукав до Бранда.

— Заходь, Корвіне, — мовив він.

Я так і зробив, але ще перетинаючи поріг, вирішив, що не запитуватиму, звідки він дізнався, хто саме за дверима. Кімната його була похмурим місцем: попри денну пору і чотири вікна, там горіли свічки. На трьох із них віконниці були зачинені, а четверте мало маленький просвіт. Бранд стояв перед ним і дивився на море. Він був зодягнутий у чорний оксамит зі срібним ланцюжком на шиї. Також на ньому був витончений пасок зі срібних кілець. Він грався з маленьким кинджалом і навіть не обернувся, коли я зайшов. Виглядав блідим, але борода була охайно підстрижена. Та й загалом весь вигляд його був охайний, щоправда, набрав трохи ваги, відколи ми востаннє бачилися.

— Маєш значно кращий вигляд, — сказав я. — Як почуваєшся?

Він повернувся і глянув на мене крізь напівзаплющені очі без жодних емоцій.

— Де ти в біса був? — запитав він.

— То там, то сям. Чому ти хотів побачитися зі мною?

— Я запитав, де ти був.

— І я почув тебе, — відказав я, знову відчиняючи двері позад себе. — Зараз я вийду і знову зайду. Може, почнемо розмову спочатку?

Він зітхнув.

— Зачекай хвилинку. Вибач, — мовив він. — І чому ми всі такі тонкошкірі? Гадки не маю... Гаразд. Буде краще, якщо почну спочатку.

Він сховав у піхви свій кинджал і перетнув кімнату, щоби сісти у велике крісло з чорного дерева і шкіри.

— Мене непокоїло все те, про що ми розмовляли, — сказав він, — і про що не встигли. Я чекав на слушну мить, коли ти вирішиш свої справи у Tip-на Ноґті й повернешся. Потім я запитував про тебе, але з'ясував, що ти ще не повернувся. Я зачекав іще. Спершу мене просто з'їдало нетерпіння, але потім я почав перейматися, чи не схопили тебе наші вороги. Порозпитувавши ще, я дізнався, що ти забігав, аби тільки побазікати з Рендомовою дружиною — певно, то була надзвичайно важлива розмова — і подрімати. Тоді ти поїхав знову. Мене роздратувало, що ти не повважав за потрібне тримати мене в курсі подій, але я вирішив почекати ще. Зрештою, я попросив Джерарда зв'язатися з тобою через Козир. Коли йому це не вдалося, я захвилювався. Тоді я спробував сам, і хоч мені здавалося, що я торкнувся до тебе на кілька секунд, пробитися не пощастило. Я боявся за тебе, але тепер бачу, що боятися взагалі нема чого. Звідси і грубість.

— Зрозуміло, — мовив я і сів праворуч від нього. — Насправді, для мене час плинув значно швидше, ніж для тебе, тож для мене ця відсутність була неймовірно короткою. Гадаю, ти значно швидше оклигав від своєї рани, ніж я від своєї.

Він злегка всміхнувся і кивнув.

— Це вже хоч щось, — сказав Бранд. — Бальзам на мої рани.

— У мене самого кілька подряпин, — відповів я, — тож не варто їх множити. Ти навіщось хотів мене побачити. Розповідай.

— Тебе щось хвилює, — сказав він. — Можливо, нам варто спершу поговорити про це.

— Гаразд, — відказав я. — Почнімо.

Я повернувся і поглянув на

1 ... 192 193 194 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"