Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відчув його розум, однак не отримав жодної відповіді від нього. Я збагнув, що він зараз жене з пекельною швидкістю, повністю зосередившись на зміні атрибутів Тіней навколо нього. Він не міг дати відповідь, не втрачаючи контроль. Я закрив Козир рукою, розриваючи зв'язок.
Тоді взяв Джерардову карту. За кілька секунд установив контакт. Випростався.
— Корвіне, де ти? — запитав він.
— На краю світу, — відказав я. — Хочу повернутися додому.
— Ходи сюди.
Він простягнув руку. Я потягнувся до брата і, стиснувши її, ступив уперед.
Ми опинилися на цокольному поверсі палацу в Амбері, у вітальні, куди ми всі перейшли в ніч Брандового повернення. Здавалося, зараз світанок. У коминку горів вогонь. Нікого більше не було.
— Я пробував зв'язатися з тобою раніше, — мовив він. — Гадаю, Бранд також, але я не певен.
— Як довго мене не було?
— Вісім днів, — відказав Джерард.
— Добре, що я поквапився. Що тут відбувається?
— Нічого страшного, — сказав він. — Я не знаю, чого хоче Бранд. Він увесь час кликав тебе, а я не міг з тобою зв'язатися. Зрештою, я дав йому колоду і сказав, що, може, йому вдасться більше. Схоже, не вдалося.
— Я був збитий з пантелику, — мовив я на те, — та й різниця в плині часу була колосальною.
Він кивнув.
— Тепер, коли небезпеки для його життя нема, я уникаю його. Його знову охопив один із похмурих настроїв, і він наполягає, що сам може про себе подбати. Щодо цього, він справді має рацію, і це на краще.
— Де він зараз?
— У своїх покоях. Годину тому він точно був там — страшенно похмурий.
— А він узагалі виходив?
— На кілька коротких прогулянок. Але за останні кілька днів — ні.
— Гадаю, мені варто піти і зустрітися з ним. Є що-небудь про Рендома?
— Так, — відповів Джерард. — Кілька днів тому повернувся Бенедикт. Він казав, що їм вдалося знайти чимало підказок щодо Рендомового сина. Він допоміг йому перевірити деякі з них. Рендом поїхав далі, але Бенедикт відчув, що йому краще не віддалятися зараз від Амбера надовго, адже ситуація непевна. Тож він лишив Рендома продовжувати пошуки самостійно. До речі, він дещо роздобув у тій пригоді. Повернувся, хизуючись механічною рукою — чудова робота. Він може робити нею все, що й раніше.
— Справді? — запитав я. — Звучить знайомо.
Він усміхнувся і кивнув.
— Він казав, що ти привіз її для нього з Tip-на Ноґта. До речі, він хоче поговорити з тобою про неї якомога швидше.
— Ще б пак, — відказав я. — Де він зараз?
— На одному з форпостів, поставлених ним уздовж Чорної дороги. Спробуй зв'язатися з ним через Козир.
— Дякую. Щось новеньке про Джуліана чи Фіону?
Він похитав головою.
— Гаразд, — я повернувся до дверей. — Гадаю, спершу піду побачу Бранда.
— Мені цікаво, чого ж він хоче, — кинув навздогін Джерард.
— Я це запам'ятаю.
Я вийшов з кімнати і рушив до сходів.
7
Я постукав до Бранда.
— Заходь, Корвіне, — мовив він.
Я так і зробив, але ще перетинаючи поріг, вирішив, що не запитуватиму, звідки він дізнався, хто саме за дверима. Кімната його була похмурим місцем: попри денну пору і чотири вікна, там горіли свічки. На трьох із них віконниці були зачинені, а четверте мало маленький просвіт. Бранд стояв перед ним і дивився на море. Він був зодягнутий у чорний оксамит зі срібним ланцюжком на шиї. Також на ньому був витончений пасок зі срібних кілець. Він грався з маленьким кинджалом і навіть не обернувся, коли я зайшов. Виглядав блідим, але борода була охайно підстрижена. Та й загалом весь вигляд його був охайний, щоправда, набрав трохи ваги, відколи ми востаннє бачилися.
— Маєш значно кращий вигляд, — сказав я. — Як почуваєшся?
Він повернувся і глянув на мене крізь напівзаплющені очі без жодних емоцій.
— Де ти в біса був? — запитав він.
— То там, то сям. Чому ти хотів побачитися зі мною?
— Я запитав, де ти був.
— І я почув тебе, — відказав я, знову відчиняючи двері позад себе. — Зараз я вийду і знову зайду. Може, почнемо розмову спочатку?
Він зітхнув.
— Зачекай хвилинку. Вибач, — мовив він. — І чому ми всі такі тонкошкірі? Гадки не маю... Гаразд. Буде краще, якщо почну спочатку.
Він сховав у піхви свій кинджал і перетнув кімнату, щоби сісти у велике крісло з чорного дерева і шкіри.
— Мене непокоїло все те, про що ми розмовляли, — сказав він, — і про що не встигли. Я чекав на слушну мить, коли ти вирішиш свої справи у Tip-на Ноґті й повернешся. Потім я запитував про тебе, але з'ясував, що ти ще не повернувся. Я зачекав іще. Спершу мене просто з'їдало нетерпіння, але потім я почав перейматися, чи не схопили тебе наші вороги. Порозпитувавши ще, я дізнався, що ти забігав, аби тільки побазікати з Рендомовою дружиною — певно, то була надзвичайно важлива розмова — і подрімати. Тоді ти поїхав знову. Мене роздратувало, що ти не повважав за потрібне тримати мене в курсі подій, але я вирішив почекати ще. Зрештою, я попросив Джерарда зв'язатися з тобою через Козир. Коли йому це не вдалося, я захвилювався. Тоді я спробував сам, і хоч мені здавалося, що я торкнувся до тебе на кілька секунд, пробитися не пощастило. Я боявся за тебе, але тепер бачу, що боятися взагалі нема чого. Звідси і грубість.
— Зрозуміло, — мовив я і сів праворуч від нього. — Насправді, для мене час плинув значно швидше, ніж для тебе, тож для мене ця відсутність була неймовірно короткою. Гадаю, ти значно швидше оклигав від своєї рани, ніж я від своєї.
Він злегка всміхнувся і кивнув.
— Це вже хоч щось, — сказав Бранд. — Бальзам на мої рани.
— У мене самого кілька подряпин, — відповів я, — тож не варто їх множити. Ти навіщось хотів мене побачити. Розповідай.
— Тебе щось хвилює, — сказав він. — Можливо, нам варто спершу поговорити про це.
— Гаразд, — відказав я. — Почнімо.
Я повернувся і поглянув на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.