Читати книгу - "Битва королів"

«Перед сном вони, звісно, мусять поїсти й випити,— збагнула Арія.— Каправий мав би послати по мене, щоб допомогла подавати. Тобто він дізнається, що я не в ліжку». Але, швидше за все, зараз він надто зайнятий, наливаючи бравим компанійцям і воякам гарнізону сера Ейморі, які до них приєдналися. Галас, який вони зчинили, буде гарним прикриттям.

— Якщо дехто зробить, що велено, спраглі боги нап’ються сьогодні крові,— сказав Джакен.— Люба дівчинко, добра й лагідна. Забери назад одне ім’я й назви інакше, викинь божевільну мрію з голови!

— Ні.

— Атож,— схоже, змирився він.— Справа буде зроблена, але дівчинка має слухатися. У декого немає часу на балачки.

— Дівчинка слухатиметься,— мовила Арія.— Що мені робити?

— Сто людей зголодніли, їх слід погодувати, лорд велить наварити юшки. Дівчинка має бігти на кухню й переказати це своєму хлопчику-пиріжку.

— Юшка,— повторила вона.— А ви де будете?

— Дівчинка допомагатиме варити юшку і чекатиме на кухні, поки дехто не прийде по неї. Іди. Біжи.

Коли вона влетіла на кухню, Пиріжок саме виймав буханці з печі, але був він тут уже не сам. Збудили кухарів, щоб нагодувати Варго Гоута і його кривавих лицедіїв. Слуги носили кошики з напеченими Пиріжком хлібинами й тістечками; старший кухар краяв холодну шинку; кухтики крутили на рожнах кролів, поки кухарчата намащували їх медом; жінки різали цибулю й моркву.

— Чого тобі, Ласко? — запитав старший кухар, побачивши Арію.

— Юшки,— заявила вона.— Мілорд просить юшки.

Він тицьнув різницьким ножем у чорні чавунні казани, які висіли над вогнем.

— А це, по-твоєму, що? Хоча я б ліпше насцяв у неї, ніж подавав тому цапу. Не дадуть людині навіть уночі поспати,— сплюнув він.— Ну все, ти не слухай, а біжи перекажи, що казанок швидше не закипить.

— Я маю чекати тут, поки не звариться.

— Тоді не стій на дорозі. Або краще візьмися до роботи. Біжи в спіжарню: його цапина милість захоче масла й сиру. Збуди Пію і перекажи їй: якщо хоче зберегти обидві ноги, хай бодай раз виявить моторність.

Арія щодуху побігла. Пія на горищі вже не спала — стогнала під одним з лицедіїв, але, почувши Арїїні слова, швидко вдягнулася. Наповнила шість кошиків глечиками з маслом і великими трикутниками смердючого сиру, загорнутого в полотно.

— Ану допоможи мені,— сказала вона Арії.

— Не можу. А вам ліпше поквапитися, щоб Варго Гоут вам ноги не відрубав.

І Арія метнулася геть, поки Пія не встигла її зловити. Дорогою назад вона подумала, чому нікому з полонених ще не відтяли рук і ніг. Мабуть, Варго Гоут боїться розсердити Роба. Хоча так і не скажеш, що він бодай когось боїться.

Коли Арія повернулася на кухню, Пиріжок помішував юшку в казанах довгою дерев’яною ложкою. Арія схопила Другу ложку й заходилася допомагати. Якоїсь миті їй подумалося, чи не розповісти Пиріжку, але вона пригадала селище — і передумала. «Знову почне здаватися».

А тоді долинув бридкий Рорджів голос.

— Кухарю,— горлав Рордж,— ми забираємо твою бісову юшку.

Арія з переляку випустила ложку. «Я не просила його приводити їх». Рордж був у залізному шоломі, й наносник приховував дірку від носа. За ним на кухню увійшли Джакен з Куслієм.

— Бісова юшка ще в біса не готова,— сказав кухар.— Їй треба поваритися. Ми щойно вкинули цибулю та...

— Стули пельку, бо я тобі зараз у сраку рожна застромлю, а тоді пару разів покручу над вогнем. Я сказав — юшки! Вже!

Засичавши, Куслій відщипнув недосмаженої кролятини просто з рожна й заходився дерти м’ясо своїми гострими зубами, а між пальців у нього біг мед.

Кухар здався.

— То забирайте свою бісову юшку, та якщо цап запитає, чого вона така рідка, самі йому скажете.

Куслій облизав з пальців лій і мед, а Джакен Г’ґар натягнув пару кухонних рукавиць. Другу пару він вручив Арії.

— Ласка помагатиме.

Юшка вирувала, а казани були важкі. Арія з Джакеном взяли один на двох, Рордж підняв свого казана самотужки, а Куслій підхопив аж два, засичавши від болю, коли дужки обпекли йому долоні. Вчотирьох вони потягнули казани геть з кухні й далі через двір.

Біля дверей Удовиної вежі стояло двоє чатових.

— Що це? — спитав один у Рорджа.

— Казанок киплячої сечі, хочеш скуштувати?

— Бранець теж має їсти,— обеззбройливо посміхнувся Джакен.

— Ніхто нічого не казав...

— Це для них,— урвала його Арія,— не для вас.

— То несіть,— махнув їм другий чатовий.

За дверима гвинтові сходи вели вниз у підземелля. Першим пішов Рордж, а Джакен з Арією замикали тили.

— Дівчинка не плутатиметься під ногами,— сказав він їй.

Сходи виводили у вологий кам’яний льох — довгий, похмурий, без вікон. Кілька смолоскипів горіло у держаках біля входу, навколо пощербленого дерев’яного столу сиділи гвардійці сера Ейморі, перемовляючись і граючи в кості. Важкі залізні ґрати відділяли їх від бранців, які скупчилися в темряві. На запах юшки багато хто з них підійшов до ґрат.

Арія нарахувала вісім гвардійців. Вони теж занюхали юшку.

— Такої бридкої служниці я в житті не бачив,— сказав капітан Рорджу.— Що в казані?

— Твій прутень з яйцями. Їстимеш чи ні?

Один з гвардійців походжав, другий стирчав біля ґрат, третій сидів на підлозі, притулившись спиною до стіни, але на запах юшки всі троє підтягнулися до столу.

— Давно вже, хай йому грець, пора нас погодувати!

— Це цибулею пахне?

— А де хліб?

— Чорт, нам миски потрібні, кухлі, ложки...

— Не потрібні,— Рордж хлюпнув киплячу юшку через стіл просто їм в обличчя. Джакен Г’ґар зробив те саме. Тут і Куслій жбурнув свої казани, так їх крутнувши, що вони полетіли через підземелля, розхлюпуючи юшку. Один з казанів врізався просто у скроню капітану, який саме намагався підвестися. Капітан рухнув, як мішок піску, й більше не ворушився. Решта гвардійців верещали від болю, молилися, намагалися відповзти подалі.

Арія притулилася до стіни: Рордж кинувся різати горлянки.